№ 13 (56):

Видатні українці у зарубіжному світі - 3

Історія і культура

Серед країн Європи, у яких закiнчили життя видатнi українцi, слiд згадати Румунiю, де похований Іван Степанович Мазепа (1639-1709) – визначний український полiтичний дiяч, гетьман Лівобережної України. Вiн намагався об’єднати в єдинiй державi Лiвобережжя, Правобережжя, Запорiжжя, Слобожанщину.


(Закінчення. Початок у "ГУ" №№ 11, 12)

МазепаПри I. Мазепi козацька старшина надiлялася значними землеволодiннями, одержувала новi права та привiлеї. Вiн намагався використати свiй вплив на Петра I для збереження прав i вольностей Гетьманщини. Втiм навеснi 1709 року було укладено угоду мiж шведським королем Карлом ХІІ i Мазепою, яка передбачала вiдновлення державної незалежностi України в союзi зi Швецiєю.

Пiсля походу шведiв на Москву через територiю України Мазепа вiдкрито перейшов на сторону Карла ХІІ. Пiсля розгрому шведських i гетьманських вiйськ пiд Полтавою у 1709 роцi Мазепа оселився у передмiстi м. Бендери. Похований у Святогорському монастирi в румунському місті Галац.

Досить численна українська емiграцiя в Нiмеччинi. Серед вiдомих українцiв Дмитро Iванович Дорошенко (1882-1952) – видатний український iсторик, громадсько-полiтичний i державний дiяч. Входив до складу Української Центральної Ради, очолював Мiнiстерство закордонних справ Української Держави. З 1920 року, перебуваючи в емі- грацiї, почав займатись науковою i викладацькою дiяльнiстю. За висловом iсторика О. Оглоблина, Д. Дорошенко був першим українським iсториком, який показав науковий огляд iсторiї України як процесу розвитку української державностi. Автор близько тисячi праць з iсторiї України: перш за все її культури i церкви. Помер у Нiмеччинi, похований у Мюнхенi.

У Нiмеччинi закiнчився життєвий шлях цiлого ряду вiдомих українських дiячiв. Серед них – Павло Петрович Скоропадський (1873-1945) – полiтичний i державний дiяч, гетьман України (1918 р.). Пiсля приходу до влади вiн придiляв значну увагу вирiшенню фiнансово-економiчних проблем, розбудовi збройних сил, нацiонально-культурнiй полiтицi.

Полiтика гетьманського уряду, спрямована на вiдновлення дореволюцiйного соцiально-економiчного ладу та захист iнтересiв консервативно-власницьких верств, участь в урядi представникiв росій- ських партiй, пронімецька орiєнтацiя викликали стихій- ний опiр народних мас. У груднi 1918 року П. Скоропадський пiдписав зречення влади. Згодом поселився у Нiмеччинi, де й помер у лiкарнi монастиря Меттен. Похований в Оберсдорфi.

Теж у Нiмеччинi закiнчився життєвий шлях Степана Андрiйовича Бандери (1909-1959) – провiдного дiяча українського нацiонально-визвольного руху, який iнiціював проголошення вiдновлення української державностi 30 червня 1941 року. Пiсля звiльнення з німецького концтабору у вереснi 1944 року повернувся до виконання обов’язкiв голови ОУН. Мешкав в Австрiї та Нiмеччинi. У 1956-1959 роках – був головою проводу закордонних членiв ОУН. Убитий московським агентом КДБ. Похований у Мюнхенi.

ВінниченкоНемало видатних українцiв завершили життя у Францiї. Це, перш за все, В. К. Винниченко, Н. I. Махно i С. В. Петлюра. Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951) – український полiтичний i державний дiяч, письменник. Один iз лiдерiв української революцiї 1917-1921 рокiв, голова першого українського уряду – Генерального секретарiату Української Центральної Ради. Перебував в опозицiї до гетьмана П. Скоропадського, вiдiграв провiдну роль у пiдготовцi антигетьманського повстання 1918 року. У листопадi 1918 року очолив Директорiю, в лютому наступного року вийшов з її складу, не погоджуючись з полiтикою орiєнтацiї на Антанту.

Вiд кiнця 20-х рокiв жив у Францiї, де займався лiтературною дiяльнiстю i живописом. Пiд час гітлерiвської окупацiї Францiї В. Винниченко був ув’язнений у концтаборi. Похований у с. Мужен (департамент Приморськi Альпи, Францiя).

Симон Васильович Петлюра (1879-1926) – український громадсько-політичний, державний та військовий дiяч. Один iз провiдних дiячiв української націо- нально-демократичної ре- волюцiї – член Української Центральної Ради, генеральний секретар війсь- кових справ. У листопадi 1918 року був обраний до складу Директорiї УНР, Головний отаман Армiї УНР, вiд 12 лютого 1919 року – голова Директорiї. З листопада 1920 року керував роботою уряду УНР в екзилі (вигнанні) у Польщi. У 1924 роцi оселився в Парижi, де був убитий пiдiсланим агентом. Похований на кладовищi Монпарнас у Парижi.

Нестор Іванович Махно (1889-1934) – український повстанський отаман, один iз лiдерiв анархiстського руху в Українi. Наприкiнцi 1917 – початку 1918 року сформував «селянськi вiльнi батальйони», якi вели боротьбу проти козачих частин, якi намагалися через територiю України пробитися на Дон i приєднатися до вiйськ генерала О. Каледiна. Брав участь у боротьбi проти гетьмана П. Скоропадського. Н. Махно в умовах протиборства двох сильних противникiв в Українi намагався бути «третьою силою» поряд з Директорiєю i бiльшовиками. У червнi 1919 року вiдкрито виступив проти радянської влади (хоча у низці військових операцій був її союзником). Пiсля розгрому вiйськ Врангеля радянське командування розпочало рiшучу лiквiдацiю частин недавнього союзника. У 1921 роцi Н. Махно перейшов через румунський кордон, потiм певний час жив у Польщi, а з 1925 року – у Францiї. Похований на цвинтарi Пер-Лашез.

Видатнi українцi мешкали i творили не лише в Росiї та Європi. Немало з них закiнчували своє життя на iнших континентах, перш за все, американському. Українцi почали переселятися на американський континент, зокрема до США та Канади, з 70-х рокiв XIX столiття. Бiльшiсть iз них емiгрували iз західноукраїнських земель.

Найбiльш вiдомим українцем, який мешкав i помер у Канадi, був Улас Олексiйович Самчук (1905-1987) – письменник, громадський дiяч. Улас Самчук у своїх творчих шуканнях часто орієнтувався на давньоруськi лiтописи та козацьких лiтописцiв. У його творах iсторiя i сучаснiсть становлять один часовий ряд. У роки Другої свiтової вiйни У. Самчук працював i боровся в Українi. Пiсля вiйни виїхав за океан. Вiн упокоївся на цвинтарi св. Володимира українського поселення поблизу канадського Торонто.

Отець Мстислав (Скрипник) (1898-1993) – церковний i громадський дiяч. Пiсля загибелi дружини Степан Скрипник прийняв чернечий постриг з iм’ям Мстислав. Згодом емiгрував до Канади та США. По смертi архі- єпископа Іоанна (Теодоровича) у 1971 роцi очолював Українську автокефальну православну церкву у вигнаннi. У 1990 роцi на першому помiсному соборi УАПЦ Мстислава було обрано патрiархом Київським i всiєї України, i вiн повернувся в Україну. У 1992 роцi на об’єднавчому соборi Мстислава було обрано патрiархом Київським i всiєї України УПЦ Київського патріархату. Помер у США, похований на православному кладовищi Бавенд-Брук поблизу Нью-Йорка.

Бiльшу частину свого свiдомого життя прожив у США український iсторик Олександр Петрович Оглоблин (1899-1992). Представник державницького напряму в українськiй iсторичнiй науцi вiн працював над проблемою соцiально-економiчної iсторiї України козацької доби та iсторiографiї. Похований у штатi Массачусетс.

Перерахованi прiзвища засвiдчують значний внесок видатних українцiв у цивiлiзацiйний процес у сфері культури, духовного розвитку, державництва. Вивчення i дослiдження української культури, створеної не одним поколiнням українцiв на батькiвщинi i за кордоном, дозволяє розширити нашi знання про внесок українцiв у свiтову культуру, розбудову своєї держави, їхнi досягнення у всiх сферах буття. Важливу роль в опануваннi здо- буткiв культури вiдiграє iсторико-культурна спадщина, зафiксована в численних пам’ятках.

Підготував Іван Кравченко