№ 13(70):

Селянські заворушення на початку XX століття на Сумщині

Історія і культура

Вибрані місця із книги Олексія Ленського, що готується до друку,
«Історія розвитку знарядь праці і технічного прогресу на Сумщині»



Cелянський бунтПочаток XX століття було позначено економічною кризою. Вона переросла у військову, а військова – у політичну.


У 1904 році  в Сумському повіті 25 квітня було мобілізовано на російсько-японську війну 1903-1904 років 361 чоловік, а вже 10 жовтня  – 1831 чоловік.

Згодом, 1906 року, Сумська міська управа не змогла дати звіт, скільки родин отримало допомогу за вбитих, скільки повернулось інвалідами. Тим часом, службовці управи зі своїх заробітків відраховували два відсотки на війну: 1% – постаждалим і 1% – на відродження флоту. Однак, після припинення військових дій різко зменшується допомога. Ті, хто повертається з Далекого Сходу, отримують платню тільки в розрахунку перебування в дорозі (а цей термін складає один місяць). Виходять спеціальні урядові директиви про оплату інвалідам і вдовам, але вони дуже запізнюються і в суспільстві  наростає невдоволення.


27 жовтня 1905 року Роменська міська дума відправляє «всеподданейший» адрес на випадок військових подій і пожертви на ведення війни. В цьому ж місяці відбуваються єврейські погроми  в Ромнах (в архівах залишилися судові справи про пограбування євреїв).


Період 1905-1907 років проходить, як по всій Україні, так і в області, на тлі майнового розшарування села. Земельні наділи зменшувалися, а земля переходила до багатих підприємців і купців. Доход з однієї десятини був у межах 50-60 крб.  Біля 18 відсотків господарств не мали коня, а 25 відсотків – корови. В Конотопському, Глухівському, Кролевецькому, Сумському, Лебединському повітах було введено військовий стан. В с. Терешківка  просили командувача Сумським гарнізоном вивести війська з маєтку Нова Суханівка.


Застрайкували робітники Чупахівського цукрозаводу. Тому адміністрація змушена була скоротити робочий день з 13 (!) до 10 годин і підвищити плату на 5 коп. в день.


В Сумах діяла соціал-демократична  група Адольфа Гетлера, серед її членів були євреї Габрилович, Рафес. У 1907 році в друкарні торговця Альтшулера були надруковані  листівки  революціонерів.


Селяни спалили маєток в селі Марківка (Білопі­льський район). Полі­цейський загін, який прибув для придушення повстання був закиданий камінням і палками. Був розгромлений маєток генерал-майора П.А. Глазена, Зеленківська економія князя Щербатова. Були розграбовані і частково спалені економії Капніста, Величка, Кучерова, Штепи. В селі Бездрик місцеві жителі не давали рубати ліс. Тому із Сум до Бездрика було відправлено  напівескадрон поручика Цеклаурова. В с. Думівка в маєтку Вейса напали на управляючого Черненка; в с. Рудьковка почався страйк в маєтку Савича. В Низах 23  листопада, в маєтку  Суханова,  селянини не  допустили  робітників маєтку до роботи. В Хотіні селяни вигнали всіх посадових осіб. 24 листопада ввечері вчинено розбійний напад на солдата драгунського полку на вул. Лебединській в Сумах. В селі Юнаківка запалала садиба Ліщинського. Під час пожежі селяни відмовилися допомогти її гасити. У Глухівському вчительському інституті студентів Володимира Маринюка, Костянтина Бєляєва, Якова Остапенка посадили за революційну агітацію серед селян.


21 червня 1905 року відбувся страйк на Бельгі­йському (сьогодні – ім. Фрунзе) заводі. Він поширився на механічний і чавуноливарний завод «Вулкан». Через день застрайкували майстерні Погуляйченка. 24 червня припинив роботу Павловський цукровий завод, суперфосфатний (виявляється був і такий в Сумах), Мезенівський і Янковський цукрові заводи. 8 червня  застрайкували 306 батраків Грунської і Андріївської економії графа Капніста.


Страйкують також залізничники, і Харитоненко не може поставити цукор замовникам. Союз промисловців у відповідь на страйки пробує виробити страховий механізм від збитків, які має в результаті страйків. Тобто, промисловці планують створити відповідний капітал. Є пропозиції, аби він складався зі штрафів і спеціальних відрахувань із заробітку робітників. Харитоненко на цю нараду не поїхав і вважав її шкідливою, бо рішення, які вона могла прийняти, послужили б робітниками приводом для нових страйків.


За участь в страйках звільнять з роботи на Павловському заводі 30 чоловік, але  пізніше декого з них повернуть назад.


На адреси багатьох мешканців Сумщини приходять бандеролі,  де міститься більшовицька агітаційна література. Пошті даються директиви такі переселання затримувати.  


Заборонили вихід і доставку газет: «Будущее», «Волна», «Голос жизни», «Девятый вал», «Злой дух», «Мир», «Накануне», «Погром», «Русская семья», «Харьковская вечерняя газета», «Харьковская жизнь», «Харьковский листок»,  «Харьковские новости».


У Білопілля і Ворожбу приїздять агітатори з Сум.


У Путивльському повіті в с. Миколаївка Федір Максимович Кушнарьов і Іван Пилипович Богданов 5 жовтня 1907 р. в маєтку Барятинського влаштували погром за те, що в них забрали коней за потраву посівів поміщика.


В організації протестів проти погромів брало участь Сумське сільскогосподарське товариство, «…на заседания которого в последнее время приглашалось большое число крестьян ближайших уездов. На упомянутых заседаниях некоторыми неблагонадежными в политическом отношении лицами велась открытая агитация против существующего общественного строя, доказывалась необходимость немедленного наделения крестьян землей...».


Утиски, знущання з селян підштовхнули їх і до пограбування монастирів. Селяни розгромили Ряснянський Свято-Дмитровський монастир, який знаходився в Охтирському повіті (йому належало більше 4000 десятин землі). Виразну картину розгрому цього монастиря дали самі старці, що звернулися  до військових з проханням надіслати каральний загін. «Селяни, озброєні  залізними ломами, з  підводами, – писали вони, – ввірвались у монастирський господарський двір, розігнали братію та сторожів, деяким монахам та  ієромонаху Сєвєрному завдали кілками побоїв, зламали замки, розбили вікна, розграбували братські келії і сараї, сільськогосподарські знаряддя і продукти забрали з собою».


Власне, тут не йде мова про революціонерів і революцію, а про  звичайнісіньких селян-розбійників.


Селяни Юнаківської волості самовільно вели вирубку лісу. Занепокоєний  курський єпископ Питирим направляє скаргу Харківському губернатору з цього приводу. У Глинській пустині озброїли монахів гвинтівками, пістолетами і поставили бочку з сірчаною кислотою на випадок нападу селян. З проханням виявити «винних і покарати їх» звертались до влади і поміщики. Серед них були й такі, що зверталися до редакцій газет і відомих письменників зі скаргами на «невдячних селян». У ті дні багато листів отримував  М. Горький. Один з листів прийшов до нього з Сум. Дворянин Ф.  жалівся: «Забутий Христос і його вчення, зганьблена проповідь любові, нема  поваги до людини…». Горький відповів, що народ довго мовчав і підкорявся насильству, але тепер «настали дні помсти, панове, дні розплати за вашу  злочинну неувагу до життя народу». 


У своєму службовому звіті жандармський полковник Дацевич виклав вимоги страйкуючих. Вони вимагали зменшення робочого дня з 11,5 годин до 10 годин, збільшення зарплати до 1 крб. на день, ліквідацію штрафів, ввічливого поводження майстрів.


Тим часом, триває захоплення земель, сінокосів. Селяни захопили землі поміщика Моклицького. 23 лютого 1905 року було захоплено завод Терещенка на Хуторі-Михайлівському. Склади пограбовані, завод спалено. Селяни мріяли про те, що вони знову повернуть собі землю, яка була під заводом. У повстанні взяло участь 3 тисячи чоловік, спалили 17 маєтків. Було засуджено 160 селян. Збитки тільки Терещенка оцінено в один мільйон.


Роменська міська управа веде офіційне листування з повітовим ісправником про переформування громадської пожежної команди на поліцейську.


Відбуваються повстання і в місті, і в селі, які жорстоко придушуються. Між селянами і каральними загонами козаків в Конотопському районі відбулись справжні бої. В Глухові головну революційну силу представляли студенти і окремі викладачі вчительського інституту. Проти них була в місті зорганізована «чорна сотня».


Однак, не всі населені пункти в області взяли участь у революції 1905-1907 років. Все залежало, особливо на селі, від тих стосунків, які складалися між  власниками земель і селянами. Селяни часто зверталися по допомогу до багатіїв. Я наведу приклад ситуації, яку почув від сумчанина І.І. Шумила. Його дід мешкав на хуторі Чортків біля села Голубівка Лебединського району. На цьому хуторі жив поміщик Чортенко. Він часто допомогав селянам, а з п’яничок і нероб любив позбиткуватися. П’янички звертались до нього завжди в обід, розраховуючи отримати чарку. Поміщик заставляв їх цілувати кота в зад, і потім наливав прохачу склянку горілки. Все це бачила прислуга і побачене поширювалося на  все село і далеко за його межі. Таких п’яничок навіть старалися не брати на фронт. Коли встановили радянську владу, то цим люмпенам-п’яничкам доручили керувати і комі­сарити на селі. Можна собі тільки уявити, як вони потім по-звірячому знущалися з поміщиків.


Никанор Онацький, засновник сумських краєзнавчого і художнього музеїв, теж брав участь у подіях 1905 року. Навчаючись у Петербурзі в Академії  мистецтв, він одночасно допомогав перевозити зброю із Фінляндії. Начальство вирішило закрити на рік Академію і відправити студентів  додому. Никанор повернувся додому в село Хоменкове (нині Липоводолинський район). У село він привіз твори К. Маркса і Ф. Енгельса. Південь теперішньої Сумщини вже було вийшов з-під конторолю влади. Відбулися сутички в Лебедині. У Яструбиному біднота вигнала представників царської влади. Групи селян палили і грабували панські садиби, вирубали ліси. Онацький агітував проти Терещенка і Цеммера, які платили селянам за день роботи 25-30 копійок.


Никанор розповідав і агітував за колективне господарювання на селі. Там же, в рідному селі він почав писати свої перші вірші про революцію. Після  перемоги більшовиків Онацький включився в процес створення радянської культури.


До 25-річчя радянської влади за участю Онацького було підготовлено книжку «1905 рік на Сумщині». Там є і його стаття «Селянський революційний рух на Сумщині». Хай там що, але ця людина зробила надзвичайно багато для збереження культурної спадщини, і треба було б її нагородити, але... в тридцятих роках на Онацького прийшов донос і людини не стало.


Онацький у своїй книжці подає хроніку подій в своєму регіоні і на Сумщині. Важко знайти село на Сумщині, де в той чи іншій мірі селяни не підіймали питання про землю. Никанор Онацький показав систему наймицтва. Він поділив її на три складових. Перша, це коли селяни продавали свою робочу силу. Друга – коли вони відробляли за орендовану землю. Третя – була змішана система. Причини повстань на селі він вбачав в нестачі землі, нестачі пасовищ, тяжких умовах відробітків, високій ціни на орендовану землю, низькій заробітній платі, незадовільному харчуванню робітників, у ворожнечі незаможників із заможними селянами. Наслідком революції він вважав те, що поміщики почали продавати землю, а заможні селяни (куркулі) з допомогою селянських банків її скуповувати. Вартість землі зросла від 300 до 400 крб., а в Річанській волості  до 525 – 570 карбованців за десятину. До речі, тоді відомий на Сумщині народник, князь Хільков віддав селянам свої 400 десятин землі.


Далі буде