№ 20 (77):

Борис Скоропадський:

Історія і культура

Борис СкоропадськийНедавно інтерактивним гостем студії радіостанції BBC у Лондоні був онук гетьмана Павла Скоропадського

Борис Скоропадський  лише 1999 року довідався про своє справжнє походження. Довгий час обмірковував, чи повертатися в Україну. У жовтні 2006 року приїхав до Києва разом з дружиною та двома синами.

Зараз працює над книгою про Другий гетьманат 1918 року, а також розвиває співпрацю з українськими козацькими організаціями. 

З Борисом Скоропадським у прямому ефірі розмовляла Катерина Хінкулова.


ВВС: Ми розмовляємо по віртуальному зв’язку, але я знаю, що ви щойно повернулися з Вечорниць, які організовує Олег Скрипка. Він великий шанувальник фольклорного мистецтва. Вам там сподобалося?
  
Борис Скоропадський: Так, прекрасно. Я дуже поважаю Скрипку. Вперше познайомилися особисто. На його заходах багато молоді, приємно бачити вишиванки… Якби всі українці так або приблизно так вдягалися щодня, у нас би був зовсім інший настрій.

ВВС: А ви самі не співаєте?

Б.С.: Я співаю в душі! 

ВВС: А які у вас взагалі захоплення? Я чула про вітрильний спорт.

Б.С.: Так, це було 15 років тому, як я жив у Флориді, то займався. А взагалі люблю теніс. А найбільше – то бігаю за двома козаками, шість і вісім років, мої сини…

ВВС: Як вашим синам в Україні?

Б.С.: Коли ми вирішили їхати в Україну, ми сіли у колі сім’ї, я їм пояснив, що певну частину життя ми залишаємо позаду. Хлопці вже вчилися у першому і третьому класах. Крім того, вони завзяті хокеїсти, особливо малий, Максим…

ВВС: А це суто канадська риса, чи й українська теж?

Б.С.: Ну, власне, він перше запитав: «Тату, а там хокей є?» Я сказав: «Так», то він сказав, що треба пакувати валізи. Він грає в «Соколі» в хокей три рази на тиждень і ще тричі на тиждень займається футболом. Данчик ходить до художньої школи. Перший час їм було важко, перший час мама їхня займалася з ними, бо Данилові особливо було важко, бо він старше. Але він приносить додому 11 і 12, вчителі ним дуже задоволені.

ВВС: Від дітей до родинної історії. Ви дізналися, хто ви насправді, про своє справжнє прізвище, справжнє походження, коли ви були вже дорослою людиною, вам було 44. Як це сталося?

Б.С.: Моя мама мала серцевий напад, трохи не померла і вона вирішила розповісти мені, хто був насправді мій батько, щоб не забирати це в могилу. Вона розповіла, для мене це був шок…

ВВС: А ви пригадуєте точні слова? Це така драматична подія, яку тільки в кіно десь можна побачити, коли раптом людині кажуть: ти не той, хто ти думав… А тут ще й коли виявляється, що ваша родина є складовою історії цілої країни.

Б.С.: Пам’ятаю її слова, і моє до неї перше питання: «Чому, мамо, ти мені сказала в середу?», не у вівторок, не в четвер… Чому цей день, цей рік, 44 роки? Полковник Силенко, мій дід, єдиний мужчина в хаті, він вважав, що треба мені розповісти, як я стану дорослим, але коли мені було 22 роки він раптово дістав рак печінки і помер.

ВВС: І ваша мама вирішила не розповідати, а лишити це на потім?

Б.С.: Знаєте, часто всі люди на світі такі важливі речі відкладають… Так напевно вона так довго чекала. Я радий, що вона мені сказала в сорок чотири.

ВВС: Отже, вже 1999 року ви дізналися про своє походження… А скільки ви знали про роль вашого діда в історії? Я знаю, що ви були свідомим українцем, вивчали мову і історію, але чи приділяли ви якусь особливу увагу?

Б.С.: Я знав стільки, скільки знали всі. Знав, що 1918 року був так званий Другий Гетьманат і Павло Скоропадський, але як воно стосується до мене зовсім не знав. Багато книжок, навіть в діаспорі стримують інформацію про той період, чомусь. Я знав вірші про козаків, брав участь у конкурсах, як був дитиною, знав про Тараса Шевченка, але конкретно про рід Скоропадських не знав нічого. Я почав тоді заглиблюватися в цю інформацію, вивчати її, бо батька і діда вже давно не було на світі, а кожна дитина хоче знати, хто її мама, хто її тато.

ВВС: І як ви це робили?

Б.С.: Став читати історичні книжки, через Інтернет багато шукав. Знайшов, що є Олена Скоропадська-Отт, яка живе в Цюріху у Швейцарії.

ВВС: Це дочка Павла, вашого діда, тобто ваша тітка?

Б.С.: Так. І більше нікого я не міг знайти, і наскільки я знаю, я останній чоловік у прямій лінії. Я зрозумів, чому я почував себе так, як почував, чому я вмію робити те, що можу робити. Моя душа почала тягти мене до України. Я вирішив, що я не можу більше бути без України. Моя дружина українка, у моїх дітей тут є бабуся і дідусь. У Канаді в мене нікого не лишилося, мама померла минулого року. Я завжди хотів сім’ю. Я вважаю, що це подарунок від Господа Бога, я дуже ціную родину, і я вважаю, що для моїх синів найкраще бути в Україні.

ВВС: Але все ж таки пройшло досить багато часу. Ви дізналися 1999-го року, але все одно минуло шість-сім років перед тим, як ви власне приїхали в Україну. Чому саме 2006 року?

Б.С.: Якби я знав відповідь на це запитання… Я можу лише сказати, що 99-го року я ніби заново народився. Раптом ніби з’явилося моє друге «я». Розумієте, це не просто, коли хтось дізнається, що в них був відомий бабуся чи дідусь. Коли бабуся чи дідусь був такий відомий діяч – це зовсім інша ситуація. Я думав над тим. Мої хлопці були маленькими, я займався бізнесом. А унікальним моментом для мене стала революція 2004 року. Майдан. У мене був включений весь час телевізор, хлопчики приходили з помаранчевими шаликами.

ВВС: Але тоді ви все ж вирішили не їхати? До 1999 року ви були в Україні раз, ще коли не знали, хто ви. 

Б.С.: Так… Розумієте, моя мама, напевно, щось відчувала, коли виховала мене справжнім українцем в діаспорі. Я лише фізично народився в Канаді, а насправді я народився тут. Вона робила все, що могла, щоб підготувати мене, бо знала, що, коли я дізнаюся, то не буду спокійним і захочу поїхати назад в Україну. Мама почувала себе в Канаді на чужині щодня і щодня скучала за Батьківщиною.

ВВС: Але напевно різні люди до вас ставляться по-різному. Є доброзичливі, але є, мабуть, і не дуже? Вам ніколи не робили закидів щодо достовірності вашої приналежності до роду Скоропадських? Вас ніколи, грубо кажучи, не звинувачували у самозванстві?

 Б.С.: Ні, ні. Я є, хто я є. Я маю докази походження. Я не прийшов, аби претендувати бути кимсь, ким я не був. Звичайно, це дуже відомий рід, я відчуваю величезну відповідальність. Я хотів би показати, як багато неправди було написано у радянських книжках про Другий Гетьманат і взагалі про той період української історії. Я хотів би бачити, приміром, об’єднання всіх українських козаків. Мене тягне до того. Це є моя робота, моє покликання. 

ВВС: Другий Гетьманат став суперечливою сторінкою в історії України. Зокрема, Павлові Скоропадському закидали, що він не доклав достатньо зусиль, аби об’єднатися з національними, патріотичними силами… 

Б.С.: Я про це можу говорити дуже довго. Я б запросив всіх слухачів зайти на сторінку на вебсайті Оглядача, там є моя стаття про «Три міфи про Другий Гетьманат».

ЗАПИТАННЯ ВІД СЛУХАЧА: 

Пане Борисе, скажіть будь ласка, чим може бути корисний досвід Другого Гетьманату для сучасної України.

Б.С.: Як кажуть, «знай правду і вона тебе визволить». Якби всі українці знали всю правду, зокрема про Павла Скоропадського, їхнє ставлення було б до нього іншим. Частина інших сучасників гетьмана Скоропадського, чиї портрети висять по різних закладах у діаспорі, може й вони навмисне не хотіли, аби про нього була відома вся правда. Але я вірю, що народ, зрештою зрозуміє, як Павло Скоропадський добре ставився до України, і в силу своїх переконань все робив для блага України.

ВВС: А якою ви відчуваєте вашу роль, вашу місію?

Б.С.: Розширяти правду про Другий Гетьманат. Я працюю з журналістами. Я нещодавно був в Університеті Кам’янця-Подільського, один з тих університетів, які дід заснував. Крім того, я співпрацюю з козацькими організаціями. Також минулого року мене повезли до Чигирина. Мені було приємно стояти на тій землі, дихати тим повітрям, дивитися на пам’ятник Богдана Хмельницького…

ВВС: Козацтво історично розглядається як монолітне явище. Але ви самі казали, що зараз в Україні існує багато козацьких організацій.

Б.С.: Я чув різні оцінки. Від 1991 року почався рух козацький, всі належали до однієї організації, а десь з середин 90-х, з різних причин, почалися розколи і зараз, наскільки я знаю, існує 29 козацьких організацій. Деякі співпрацюють між собою, але в основному – ні.

ВВС: Знаєте, це я в тому анекдоті – два українці, три гетьмани…

Б.С.: Я раніше на ці теми не розмовляв. Я тепер хотів би поговорити з тими гетьманами, отаманами і запитати їх, що вони таке зробили, аби заслужити свої погони. Моя візитка не каже «гетьманич, Борис Данилович Скоропадський», вона каже просто Борис Данилович Скоропадський. Самому собі чіпляти погони – це неправильно.

ЗАПИТАННЯ ВІД СЛУХАЧА: 

Як ви ставитеся до монархії? Наш народ протягом століть часто потерпав від сусідніх монархій. Як ви ставитеся до того, аби відновити гетьманат в Україні?

Б.С.: Перший гетьман, який хотів створити гетьманську монархію – то був Богдан Хмельницький, але він не зміг. Так само інші гетьмани намагалися це зробити, але з різних причин у них не виходило. Так само мій дід пробував створити систему гетьманату. 

Народ мусить об’єктивно, без купюр глянути в історію, що допоможе йому відновити своє «я», і тоді, подивившись на себе у пряме, а не у криве дзеркало, може вибирати систему правління у країні. Я маю свою особисту думку, але мені зарано її висловлювати. Я лише вчуся.

ЗАПИТАННЯ ВІД СЛУХАЧА: 

Які інші мови ви знаєте?

Б.С.: Я знаю англійську, українську і зараз вчу російську. Французьку, на жаль, не вивчив. Моя мама знала сім мов, і навчила мене, що треба знати більше однієї мови. Коли я був школярем, я ходив до української школи щосуботи.

ЗАПИТАННЯ ВІД СЛУХАЧА: 

Якби ви завтра стали президентом України, яку б конкретну мету ви б поставили перед собою?

Б.С.: Я можу лише відповісти так само, як відповідав на запитання про монархію. Я зараз пізнаю і вчуся. Треба слухати народ. Владі треба навчитися служити народу. Я скептично ставлюся до всього. Я працював у бізнесі і точно знаю, що на все треба дивитися з позитивного і негативного боку. Народ, як соціум, сам може розкусити, що йому підходить найбільше. Якщо народ вибиратиме республіку і президента, я буду підтримувати це. Якщо інше – я підтримаю те. Я зараз вчуся.

ВВС: Я розумію, що ви хочете сказати, але це неуникно, що вас будуть розглядати як певний політичний символ. У вас є якісь політичні прихильності?

Б.С.: Поки я можу сказати, що Господь Бог вибирає, що буде. Я маю одного боса. Це є Господь Бог. Все міняється, але історія повторює себе. Хто знає, що буде? Коли козаки мене вибрали почесним головою Фонду імені Богдана Хмельницького, я був дуже вдячний і хочу сказати, що я буду намагатися виконувати ту роботу якнайкраще, на благо української громади.


Павло СкоропадськийДОВІДКА

СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ, гетьман України (1873-1945)

Нащадок славетного козацько-шляхетського роду Павло Петрович Скоропадський відіграв важливу роль у становленні української державності в 20-му столітті. Маючи значний досвід військової кар’єри в лавах царської армії, перебуваючи на важливих посадах, він використає це для становлення молодої української держави. Добре розуміння політичної ситуації вплине свого часу на його рішення очолити Гетьманську державу. Скоропадський намагався силою влади й помірними реформами загасити революційне полум’я, відновити стабільність у суспільстві. На час його правління Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури. 


Публікується зі скороченнями за матеріалами радіостанції BBC