№ 44 (101):

Видубицький монастир

Історія і культура

(Закінчення. ПОчаток читайте будь-ласка, в № 43 (100) від 1 листопада 2007 року)

Олена ІЗОТОВА

Пам’ятає монастир і Гетьманів Українських. У числі благодійників, що допомагали обителі підніматися з руїн – Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа та інші, чиї імена менш відомі історії.

Гетьман Данило Апостол в 1727 році почав своїм коштом будівництво триярусної монастирської дзвіниці.


МонастирПолковник Михайло Міклашевський побудував два прекрасні храми – трапезну церкву і Георгіївський собор (1686–1701 роки). 
  
Стоячи над входом в трапезну церкву – підніміть голову і ви побачите графіті – так-так, не дивуйтеся: той загадковий на перший погляд чи то герб, чи то символ! Як часто ми засуджуємо написи типу «Тут був Вася». Але «мистецтво» залишати подібні автографи йде корінням в далеке минуле – навіть царюючі персони робили це. Не на огорожах – на стінах київських храмів! У київській культовій архітектурі часто-густо зустрічаються автографи, залишені... меценатами. І трапезна церква Видубицького монастиря –  один з прикладів. Добру справу зробив ясновельможний запорізький полковник, тільки при цьому не забув і себе зарахувати до лику святих. Інакше як розуміти зображення фамільного герба добродійника на чотирьох зовнішніх стінах собору і на порталі церкви, де ченці зазвичай здійснюють трапезу? Дві схрещені стріли і лук ще якось можна прийняти за магістратський герб, а ось ребус з десяти букв розгадати важко. Уважно вдивляємося і читаємо попарно зліва направо: «ММЕЦПВВЗПС». Це означає: «Михайло Міклашевський, його царської пресвітлої величності війська Запорізького полковник стародубський». Тому кожен пілігрим, молячись на золоті хрести величних храмів, обов’язково помолиться і на герб полковника, «відомого своїми подвигами і ненавистю до нього Мазепи». 
  
Над входом у Михайлівський собор поміщений образ святого архангела Михаїла – покровителя Києва. У книзі «Керівництво до написання ікон святих угодників» мовиться про те, що святий Архангел Михаїл «зображається таким, що зневажає (що топче ногами) Люцифера і, як переможець, що тримає в лівій руці на грудях зелену фінікову гілку, а в правій руці спис, на верху якого біла корогва, із зображенням червоного хреста, в ознаменування перемоги Хреста над дияволом».
  
Тепер давайте увійдемо до храму і обернемо свій погляд на фресковий розпис ХІ століття і стінопис ХVІІІ сторіччя. 
  
Побачимо образ Святого Марка поближче до куполів. Родом він був єврей, проповідував спільно з Апостолом Петром, був з числа сімдесяти учнів Господа. Чувши святі слова проповіді Євангельської з вуст Апостолів і палаючи вірою в Господа Ісуса Христа, римські християни не задовольнялися однією усною проповіддю Апостолів про Ісуса Хріста, а побажали мати у себе й письмовий пам’ятник усно викладеного ним учення. Вони попросили супутника Апостола Петра Марка записати всі святі слова, які він разом з Петром сказав їм про Христа Господа, і залишити їм це святе писання, як пам’ятник. Марк виконав благе бажання римських християн і написав для них своє Євангеліє. Написане Марк віддав на розгляд Апостолові Петру, і святий Петро засвідчив істину написаного Марком Євангелія і схвалив його для читання в церквах. 
  
Фрески херувимів виписані у храмі з особливою ретельністю. Херувим – ангельський чин. Згадуються вони в Старому Завіті і в Апокаліпсисі. Докладний опис херувимів дає пророк Ієзекііль: це людиноподібні істоти з чотирма крилами (два крила складені на животі), з копитами, двома руками і чотирма ликами (тельця й орла з лівого боку, та людини й лева з правого). Спосіб пересування – хода й лет. Давид описує херувимів як транспорт Бога: «возсів на херувимів і полетів». У книзі Буття херувим, озброєний «полум’яним мечем», охороняє вхід до Раю.
  
Монастир - вид зверхуТакож вони є символами євангелістів – символічні зображення чотирьох євангелістів в образі істот: Матвій в образі ангела, Марк в образі лева, Лука в образі тельця, Іоанн в образі орла. Кожен крилатий тримає Євангеліє. 
  
Херувим охороняє древо життя після вигнання з раю Адама і Єви. Так само прийнято вважати іноді херувимів ангелами-дітьми. Душі померлих дітей, які й на небі залишаються маленькими дітьми.
  
Англійський латиніст Дж. Прістлі стверджує, що слово «херувим» походить від італійського містечка Віми недалеко від сучасного Неаполя. Відповідно, чоловіче населення Вім називалося «хер-у-вимами» . Прістлі бачить в слові «херувим», складеному з доричеської частини «хер», що позначала Гермеса, (а більш узагальнено – чоловічу силу), й італійського слова Віми етруське і праскіфське коріння. Але згідно з іншими дослідженнями, після перепису імператора Калігули був виявлений дивний факт: в  Александрії жив єврей Рувім, активний поборник християнства, і сусіди-язичники називали цього діяльного пропагандиста «хер Рувім» або «херувим».
  
З 1722 року за указом Синоду, в Російській імперії заборонено зображувати євангелістів безпосередньо в образі тварин. Символи євангелістів могли лише супроводжувати зображення в людській подобі. Старі символічні зображення залишилися в старому іконопису, що ми і можемо побачити в Михайлівському соборі Видубицького монастиря.
  
Неможливо не завмерти в захопленні перед іконостасом трапезної церкви, вирізаному у вигляді родовідного древа, серед гілок якого зображені старозавітні праотці Господа Нашого Ісуса Хріста, що лежать во плоті, а посеред них, під царськими вратами, Діва Марія з Предвічним Немовлям. У церкві святого Георгія перед іконою цього святого знаходиться ковчег з рештками мощів: святого Георгія, великомучениці Варвари й Іоанна Дамаскина. Одним зі скарбів, що збереглися при монастирі, є Євангеліє львівського друку 1636 року і служебник 1629 року. 
  
Виходячи з собору – ровесника Золотих воріт, Софії Київської, комплексів Михайлівського монастиря і Києво-печерської Лаври – зверніть увагу на кладку стін: використаний був як цемент розчин, що складається з рівних частин вапняку й товченої цегли.
  
Оглядаючи собори обителі, зверніть увагу на цікаві поховання – некрополь. Надгробки, що збереглися до нашого часу, лише невелика частина цього пантеону:
  
Капцевич (у дівоцтві Прозоровська) Марія Петрівна – княгиня, померла при пологах. Упродовж багатьох років, за київською традицією, що склалася, вагітні киянки покладали на її могилу квіти і молилися за упокій її душі, свято вірячи в те, що тільки після такого ритуалу їх пологи пройдуть благополучно.
  
Ханенко (у дівоцтві Терещенко) Варвара Миколаївна – збирала разом з чоловіком колекцію творів мистецтва, яку зберегла у важкі роки Громадянської війни. Похована поряд з чоловіком завдяки старанням своєї вірної покоївки – Шерстюкової Є.М. (Дусі), яка і спорудила на дорогій їй могилі хрест з написом: «Ханенкам – від Дусі». 
  
Ушинський Костянтин Дмитрович – родоначальник педагогічної психології в Російській імперії. На його надгробку плита з віршами Павла Тичини: «У роки царскьої неволі він жадав народу волі, працював для Батьківщині, душу розумів дитини, школу рятував з безодні – ставши безсметрним він сьогодні».
  
Тут мріяв бути похований Тарас Шевченко – про це на думку його сучасників він згадував в своєму одному з найвідоміших віршів «Заповіт». Проте він був опальним поетом, тому міські власті не дозволили ховати його в межах Києва або його околицях. Зате до нас дійшли досить докладні зарисовки монастиря XIX століття, виконані рукою великого поета і художника.
  
Тут відпочивали, прогулюючись уздовж річки й милувалися куполами храмів  Михайло Драгоманов і Микола Лєсков. Знаменитий граф Бутурлін писав в XIX столітті: «Жили ми в Києві в постійному вихорі задоволень і виїздів. Навесні і літом влаштовували заміські пікніки... проти Видубицького монастиря і в Китаєвому... У Києві я написав музику на прекрасні строфи Баратинського «Не спокушай мене...».
  
Сьогодні інтерес до монастиря привертають гучні події сучасного життя. 
  
Приміром – вінчання в трапезній церкві у Видубичах української красуні – дочки Юлії Тимошенко з англійським рок-співаком Шоном Карром. 
  
Також сенсацією виявилося дослідження заморських фізиків: виявляється Видубицький монастир побудований на місці розлому земної кори (відмітимо – як і деякі інші монастирі України)! Чим і пояснюється його чудотворний вплив на психіку людини. Дослідники Фурдуй і Швайдак висувають гіпотезу про те, що з розломів земної кори постійно викидається екситонний газ або електронно-позитронна плазма, що благотворно впливають на навколишнє середовище. Іншими словами, в цих місцях на людину «сходить Божа благодать».
  
А один з українських вчених і письменників минулого століття, вельми відомий любитель київської старизни, Михайло Максимович, дуже точно передав те враження, яке виносить кожен відвідувач Видубицького монастиря: «Не спускаючись ще в самий монастир, якийсь особливий простір душі дає це місце, коли, відпочиваючи на нім, задивишся на гряду горбів, що йдуть на полудень, і де тече багатоводний Дніпро, що далеко відносить за собою ваші думки».