№ 45 (102):

Тисячолітня України: Український Рим

Історія і культура

Україна в епохи кам’яної і крем’яної індустрій

Найдавнішою українською археологічною культурою (1 млн. років до н.е.) вважається Королевська археологічна культура, локалізована в районі населених пунктів Королеве (Закарпаття), Сокіл і Лука Врублевська (Прикарпаття). В рамках цієї ж епохи (кам’яної індустрії) знайдено і стародавні стоянки людей в районі  Амвросіївки, Макіївки (Донеччина) та Бодраку (Крим).


Наступна епоха (крем’яної індустрії, 150–40 тис. до н.е.) знайшла свої прояви в Україні у вигляді Молодовської культури (Буковина), Білогірської культури (Крим), стоянок: Іллінка (Одещина),  Антонівка і Деркул (Донеччина), Кодак і Орел (Запоріжжя), Житомир і Рихта (Житомирщина).      

У подальшому археологи фіксують розвиток Молодовської культури і появу класичної пізньопалеолітичної – Мізинської археологічної культури (23–15 тис. до н.е.).

Своєю чергою, Мізинську культуру виокремлюють в Подніпров’ї: с. Мізин (Чернігівщина), с. Гінці (Полтавщина), с. Добраничівка (Київщина), с. Кирилівка (м. Київ), с. Межирічі (Черкащина).

Як запевняє нас дослідник світових цивілізацій О. Білоусько, «Українські пізньопалеолітичні об’єкти домобудування і зразки образотворчого мистецтва не мають аналогів у світі». Це підтверджують і відомі археологи С. Бібіков, І. Шовкопляс та інші дослідники зазначених вище стоянок.

Зокрема, Мізинська археологічна культура (до якої дотична і Сумщина) вперше в історії людства створила зразки знаменитого мізинського орнаменту (з мотивами меандру), унікальні стилізовані жіночі статуетки (мізинські «жінки-птахи») та перший у світі музичний ансамбль. А макіївське кам’яне знаряддя, створене на Донеччині, є набагато досконалішим за формою і технікою обробки, ніж відповідні аналоги з інших європейських регіонів (Гейдельберг, Ле-Валлоне, Вертешсьолош, Петралоне).

ЕНЕЇДА

На останніх етапах існування Молодовської та Мізинської культур виникають такі пізньопалеолітичні поселення (15 тис. до н.е.) як легендарна Кам’яна Могила, Кайстрова Балка (Запоріжжя), Аккаржа (Одещина), Анетівка (Миколаївщина), Сюрень (Крим), Радомишль і Липа (Житомирщина) та ін.

На думку сходознавця А. Кифішина, археолога Ю. Шилова та ін. в сотоподібних печерних ермітажах Шу-Нун/Кам’яної Могили послідовно концентрувалась мудрість палеоєвропейських мисливців і збирачів, а згодом – індоєвропейських землеробів і скотарів. Ця пам’ятка містить сотні зображень людей, тварин, магічних символів і знаків, починаючи від верхнього палеоліту (15 тис. до н.е.) і закінчуючи кінцем бронзового віку (2 тис. до н.е.).

Оскільки за міфологією Кам’яної Могили (Шу-Нун) Бог-творець мав ім’я Енліль, у нас є підстави висловити припущення, що Україна тих часів могла називатися Енеїдою (країною Енліля). Так що відомий український класик, очевидно, знав, коли писав: «Еней – був парубок моторний...».

МЕЗОЛІТИЧНА ЕПОХА

Мезолітична епоха (9–7 тис. до н.е.) залишила на території України понад 400 археологічних пам’яток (Північне Причорномор’я, Приазов’я, Донбас, Придніпров’я, Крим, Подністров’я та Прикарпаття – практично вся Україна!), котрі мають близькі аналогії на Кавказі, Нижньому Подунав’ї, Балканах, в Польщі, Білорусі, Балтії.

Але закарбуємо собі наступне. За свідченням відомого дослідника історії цивілізацій О. Білоуська: «Українські мезолітичні пам’ятки сформувалися на місцевій основі (в результаті розселення пізньопалеолітичних єдностей) і, у свою чергу, стали базою для культур наступного періоду – неоліту». Отже, як справедливо стверджує автор, українська історія ніколи не переривалася, а ми є нащадками тих, хто жив на цій землі тисячі років до нас!

НЕОЛІТИЧНА ЕПОХА

Неолітична епоха (6 – 2 тис. до н.е.) на території України представлена Дунайською (лінійно-стрічкова кераміка), Бузько-Дністровською, Дніпро-Донецькою і Сурсько-Дніпровською археологічними культурами.

До речі, Бузько-дністровські пам’ятки протягом тривалого часу співіснували поруч із трипільськими, що свідчить про культурне правонаступництво і соціально-генетичну спадковість на території тогочасної України.

У цьому зв’язку, враховуючи розшифровки кам’яних архівів найстарішого релігійно-наукового комплексу планети - Шу-Нун (Кам’яна Могила, 12 - 3 тис. до н.е.) та історію розселення наших пращурів з України в Шумерію, Анатолію, Грецію, Єгипет (про що ми вже писали на сторінках нашої газети), пропонуємо читачам «Громадянина України» здійснити подорож сторінками істинної римської історії, що насправді має український цивілізаційний контекст.

РИМ НА СУЛІ

Класичний твір нашої історії «Слово о полку Ігоревім» та давні літописи згадують українське місто–фортецю Рим/Римов, що з давніх-давен стоїть на місці впадіння річки Ромен в річку Сулу на Сумщині. Нині це – місто Ромен (Ромни), річки – ті ж самі: Ромен і Сула. Додамо лише, що саме по річці Сула проходив кордон могутньої праукраїнської держави Великої Скіфії (але це – окрема тема для розмови).

АРІЙСЬКА ЕТРУРІЯ

Офіціозна історія створення Римської імперії свідчить, що Рим (Roma) був заснований Ромулом (Романом?) у 753 р. до н.е. Як відомо, в ці ж часи (VII-VI ст. до н.е.) в Італії найбільшого розвитку досягає етруська цивілізація, заснована однією з арійських хвиль переселення з України. 

Столицею племені рутулів було місто Арея, а серед міст етруської конфедерації, що знаходилась між річками Арно і Тибр, було місто Аррецій.  

За свідченням відомого російського історика З. Рагозіної (1903 р.) місцеве населення вважало арейців «грецьким плем’ям пелазгійського походження». Зазначимо, що пелазги – грецька назва лелеків/лелегів, що походили з України (на Полтавщині і досі лелек називають лелегами).   

Історичні хроніки стверджують, що перші римські царі за походженням були етрусками і правили там 244 роки. Найвищою посадовою особою щовесни в Етрурії, а згодом і в Римі обирали претора. Знаками царської влади вважалися крісло – із слонової кістки, фаски – зв’язки різок і скіпетр із зображенням «офіційного птаха» бога Юпітера – орла.
 
ЕНЕЙ ТА ЙОГО ТРОЯНЦІ

Найвидатніший історик Римської імперії Тит Лівій прямо називає троянця Енея – Юпітером Родоначальником (Iuppiter Indiges), переповідаючи його історію з етруських історичних хронік. А славетний герой Троянської війни Еней пов’язується ним із його нащадком і засновником Риму – Ромулом (Романом?).

Отже, Тит Лівій стверджує, що Рим заснували не латиняни, а троянці, які після поразки від ахейців (друга праукраїнська хвиля міграції) висадились в Італії, де царював цар Латин! 

За даними цього історика, існує дві версії першого контакту латинян і троянців: а). військова – Латин поступився у війні з Енеєм і був змушений потіснитися і віддати йому свою дочку Лавінію; б). мирна – царі порозумілися мирним шляхом і зміцніли свою дружбу династійним шлюбом.

Але для нас це не так вже й важливо. Факт зафіксований письмово: троянці міцно осідають в Італії, а Еней будує місто, яке називає іменем своєї дружини – Лавінії (дипломат!). Там він згодом і був похований у 7 ст. до н.е. (нині – це селище Пратика-ді-Маре на березі Тірренського моря). Але перед тим, Еней стає ще й царем латинян і називає обидва народи: латинян і троянців – латинами (політик, який став – богом!).

СКІЛЬКИ БУЛО РИМІВ В ІТАЛІЇ?

Історики Діонісій Галікарнаський і Діон Кассій, зовсім не вважали, що місто Рим (Roma) отримав свою назву від імені Ромула (хоча його троянського походження не заперечували). На їхню думку, в Італії було кілька міст з такою назвою, і відповідно – ім’я Ромул походило від назви міста Рим, а не навпаки.

Але, у будь-якому випадку, Рим – не латинська, а троянська (себто – праукраїнське) назва. А оскільки троянці були вихідцями з України, ми можемо висловити ще й версію, що Троя отримала свою назву від імені бога Трояна – бога землі, повітря і підземелля в праукраїнській міфології (до речі, прізвище Троян  і досі є дуже поширеним в Україні).

Повертаючись до питання щодо засновництва троянцями Риму, ми можемо знайти підтвердження тому ще й з такого факту: вищі посадові особи Риму перед вступом на свою посаду, їхали в місто Лавінії для принесення жертви «Лару Енею» (на його гробниці, що розташована на узбережжі Тірренського моря,  так і написано: «Богу Енею»).

ЯК АЛЬБУЛА СТАЛА ТИБРОМ

Вже згадуваний нами римлянин Тит Лівій писав, що річка Тибр раніше називалася Альбула, але змінила назву після того, як в ній втопився один із нащадків Енея – Тиберін. Утопленик згодом став богом цієї ріки, йому збудували храм, приносили жертви і, за свідченням Овідія, влаштовували ігри.

Але, так само, як навряд чи Рим отримав свою назву від імені Ромула, навряд чи й річка Тибр була названа на честь того, хто в ній втопився.

Швидше за все, троянці, потіснивши альбанців (що жили в місті Альба), просто дали річці своє ім’я. А якщо у них швидку й різку річку було прийнято іменувати Тивр, ось вам і вельми правдива версія походження назви річки Тибр (а, може, й Тавр?). Принаймні, асоціація із могутнім биком – тавром, котрий був символом тогочасної України, виглядає досить логічною.

Таким чином, беручи до уваги, що римська цивілізація успадкувала трипільську (а згодом – арійську) спадщину Трої, Етрурії та Еллади (культура землеробства та скотарства, географічні назви, релігійно-міфологічна система), ми маємо підстави говорити, що українські міста Ромен, Ромодан, Ківерці, Тиврів, річки Ромен, Сула, Тивр знайшли своїх тезок на Італійському півострові. А наші славетні предки дали Римській імперії політичну еліту - царів (Еней, Ромул, Тиберій, Сула та ін.)!

Наостанку ж нагадаємо, що згідно із надписами Кам’яної Могили Бог-творець всього сущого називався Енліль. Додамо, що, цілком неупереджений до сучасної української історії, ісландський літописець ХII ст. Сноррі Стурлусон називав  Європу (вже не Україну, а всю Європу!) – Енея (Земля Енліля?). Хіба це не є (на додаток до археологічних та історичних фактів) ще одним опосередкованим свідченням української цивілізаційно-культурної експансії на територію євразійського континенту?
  
Валерій Бебик,  доктор політичних наук, голова правління Всеукраїнської асоціації    політичних наук, Університету «Україна»