№ 13 (121):

Злодійкуваті реформування, як наслідок вибору сумчан

Перша шпальта

Про якість нашого життя, яке залежить від комунального господарства, а стан господарства – від результатів виборів.

Інтерв’ю з Олександром САХНОМ, головою Сумської обласної організації РХП.

– Наша доволі молода газета вже мінімум три роки не тільки критикує сумську міську владу за безпорадність організувати роботу житлово-комунальних підприємств на справедливих, а значить ефективних засадах, але й вносить пропозиції щодо того, як це зробити. Пропозиції не сприймаються (хоча й говорять, що потрібно громадськість залучати до вирішення міських проблем), натомість міські посадовці продовжують вести розмови про потребу реформування житлово-комунального господарства. У чому ж причина такої роздвоєної, якщо не сказати – єзуїтської – позиції?



– Головних причин є декілька. Це, передусім, безвідповідальність, байдужість, жадібність, некомпетентність, боягузтво Сумського чинного міського голови, а також усіх його попередників, починаючи з 1994 року; по-друге, безвідповідальність, байдужість, заздрісність, жадібність, інтриганство більшості депутатів Сумської міської ради; по-третє, безвідповідальність, жадібність, байдужість, зарозумілість, злодійкуватість, нахабство заступників міського голови і начальників управлінь разом із директорами та іншими керівниками жеків та решти підприємств житлово-комунального господарства; по-четверте, безпринципність, лінькуватість, байдужість, «совковість» значної частини жителів міської територіальної громади, які внаслідок ігнорування виборів (згадаймо, що на останні вибори місцевої влади навесні 2006 року не прийшло 40 (!) відсотків сумчан), внаслідок власної пасивності після виборів (відсутність громадської самоорганізації на рівні під’їзду, будинку, кварталу) роблять і свій внесок у те, що сміття у місті дедалі більшає; оплата комунальних послуг продовжує не відповідати рівню надання цих послуг; лікарні, дитсадким і школи продовжують виживати за рахунок пацієнтів і батьків і так далі, і тому подібне. І тут я чомусь упевнений, що найбільше жаліються на таке життя саме ті, хто звик  за «совковою» звичкою говорити , що від нього нічого в місті не залежить, при цьому не покидаючи іншу «совкову» звичку – сидіти на кухні за чашкою кави чи чаркою горілки і на всі заставки лаяти владу разом з жеками, водоканалами і смітниками. Але нема чого тепер жалітися. Цим, а також тим своїм співгромадянам, які голосували, піддавшись на тиск найгаласливішої виборчої агітації або просто – проголосувавши «за компанію», не спромігшись напередодні ознайомитись з усіма партійними програмами та їхніми кандидатами у депутати і усвідомлено проголосувати, я скажу: як і за кого голосували – так зараз з тими і живете. Щоправда, ви продовжуєте жити у тих самих жахливих підїздах, ходити тими самими тротуарами, їздити у тому самому транспорті, а більшість обранців на чолі з сумським міським головою тим часом своє життя змінили у «європейському» напрямку (я – про гроші в їхніх кишенях).

– Для цього їм жодних реформ не потрібно...

– Так ось, про реформи. Правда в тому, що фактично життя сучасної людини, її самопочуття, здоров’я, працездатність залежить від рівня роботи житлово-комунальних підприємств. Від них залежить, як подається нам гаряча і холодна вода, і чи можна цю воду назвати питною; як обігріваються наші квартири; чи вимикають нам вночі електрику; який санітарний стан на наших вулицях тощо. Отже, сучасна людина є від цього всього залежною. І про реформування ЖКГ говорили всі міські голови: Андронов, Омельченко, в.о. Клочко, і теперішній також. І до чого ж зводились всі ці так звані реформування? А до того, що є ще однією правдою: всі міські голови зі своїми підручними ставили перед собою завдання зіштовхнути лобами жителів міста, як ЗАМОВНИКА комунальних послуг, з комунальними підприємствами, як ВИКОНАВЦЕМ цих послуг. І бажано для такої влади, щоб виконавці за своєю формою власності були некомунальними підприємствами. Чого, власне за роки таких «реформувань» у Сумах і досягнуто: всі комунальні служби, крім КП «Міськводоканал» (не встиг Омельченко приватизувати) є приватними фірмами.

– Хоча, приватна форма власності є ефективнішою.

– Тільки в одному випадку: коли вона є контрольованою. І особливо – у комунальній сфері. Тому що мета підприємця є прибуток, і це – нормально, але прибуток – в обмін на виконані послуги чи роботи у повному обсязі і належної якості з підписанням відповідних здавально-приймальних актів. Але цю практику наша влада не втілює в життя. У нашому випадку міській владі підприємства житлово-комунальної сфери з приватною формою власності потрібні лише для того, аби сховатися за ними, боягузливо виставити їх як щит перед жителями, які є замовником і платником. Нечесній владі комфортно таким чином просторікувати про те, що, мовляв, у вас, «шановні» жителі є договори (або й немає) з жеками, газовиками, енергетиками, сміттярами тощо – ось з ними і розбирайтесь. І це при тому, що у такий блюзнірський спосіб міські можновладці намагаються «зіскочити» з теми відповідальності перед виборцями, вони ще й за роки «реформування» ЖКГ добряче нагріли собі руки на роздержавленні майна колишніх комунальних жеків та інших підприємств. Де дівалося рухоме і нерухоме майно, транспорт цих підприємств жоден міський голова, прийшовши на зміну попереднику, не цікавився. Мабуть, неспроста.

– Якщо так, то незрозуміло, навіщо жителі обирали собі владу? Виходить, що територіальна влада – не захисник жителів своєї території, а паразит на її тілі?

– Добре було би над цим запитанням задуматись нашим читачам. Але я в черговий, не знаю вже, в котрий раз, повторю міському керівництву мої пропозиції, як економіста. Для того щоби захистити наших жителів від свавілля безконтрольних житлово-виробничих підприємств, з одного боку, а їхні роботи та послуги почати виводити на цивілізований рівень, з іншого боку, потрібно фактичним і відповідальним Виконавцем робіт і послуг зробити Сумську міську раду (в особі неприбуткової комунальної установи), а приватні жеки, інші виробничо-ремонтні підприємтва перевести у ранг підрядників. Таким чином, серед них виникне здорова конкуренція, і вони якістю своїх послуг чи робіт досягатимуть того, що неприбуткова комунальна установа Сумської міської ради замовлення на послуги чи роботи від жителів надаватиме найпрофесійнішим приватним фірмам, які даватимуть свої гарантії на роботи й  послуги. А їх неприбуткова комунальна установа Сумської міської ради прийматиме під акт приймання-здавання робіт, який має бути завірений також уповноваженим представником під’їзду, будинку, вулиці чи кварталу.

Таким чином, вибудовується чітка, практично некорумпована, проста і прозора система взаємин: Замовник-Виконавець-Підрядник. Замовник (жителі міста) одержує послуги, замовляє роботи і оплачує рахунки в одному місці – у неприбутковій комунальній установі Сумської міської ради, яка і є Виконавцем. І вже Виконавець, знаючи тепер, що є відповідальним за одержані кошти, буде прискіпливо наймати і контролювати підрядників і за результатами їхньої діяльності цю діяльність оплачувати. Тоді ми не будемо бігати кланятися чи жекам чи ще комусь з проханнями зарадити тій чи іншій проблемі за окрему плату: знатимемо чітко – куди заплатив, там і вирішив проблему. Тоді, будьте певні, у нас і дахи не тектимуть, і ремонту у під’їздах дочекаємось… Тоді кожен господарюючий на ринку житлокомунпослуг суб’єк стане залежним від Виконавця Підрядником. І саме за таких підрядників стануть зникати у наших під’їздах гнилі труби, стояки, а замість них з’являтимуться металопластикові, мідні тощо.

– Можливо, комусь із наших читачів така перспектива видається мало не фантастикою. Тоді я наведу приклад з реального життя територіальної громади. Щоправда, чеської. Мій племінник живе у Празі кілька років. Наймає квартиру у багатоповерховому будинку, зведеному ще у 1980-х – типу наших панельних. Щоправда, порівнювати наші будинки з їхніми зовні і зсередини – щонайменше некоректно. Під’їзди всі – з двома виходами-входами, парадний з яких обладнаний домофоном; двері – на замку для ключа; бетонні сходи покриті лінолеумом; такий самий лінолеум – у підвалах, які мають висоту стелі звичайної квартири; про чистоту скрізь – нема чого й говорити (до речі, прибиральницями часто – жінки-заробітчанки з України). Чому вони можуть так жити, а ми – ні?

– Та тому що, по-перше, вони не були у Радянському Союзі, де на зароблений рубль платили 10 копійок, зате комунпослуги та обмежений набір продовольства були практично «халявними». Більше радянським людям не було дозволено, за все решту думала партія, тому й виросло покоління «совків», що відрізняються ледакуватістю, підвищеним рівнем плаксивості, схильністю до соціального утриманства і невмотивованою агресією проти всього «нерадянського». По-друге, люди знають, за що платять, а підприємства, що обслуговують будинок, дорожать своєю роботою, яка дає їм робочі місця і незахмарний, зате стабільний прибуток.

– Саме так. На підтвердження – далі з розповіді мого племінника. Він говорить, що директор обслуговуючої організації (по-нашому – начальник жеку) особисто щомісяця з’являється перед очі (про зустріч зазвичай домовляються біля якогось із під’їздів) представника мешканців будинку і мало не як рядовий перед генералом розповідає, показуючи папери, за що, скільки мешканцями будинку було сплачено їм, і що, скільки, куди було сплачено ними та що виконано. І це у них – норма взаємовідносин.
Так само як інший приклад. Товариш племінника працював у приватного підприємця, який займається покрівлею дахів. Вони заміняли (в основном на старих будинках, які мали рубероїдне покриття), власне цей просмолений руберойд на лінолеумноподібне, але холодо- і жаротривке покриття. На всіх етапах роботи мінімум раз на п’ять днів без попередження на даху зявлялись 1-2 контролери від комунальної установи разом із представником мешканців будинку. В результаті перевірки підписували відповідний акт. Таким чином, будь-яка приватна фірма чи приватний підприємець не може там бачити вигоду халтурно працювати. В іншому разі він взагалі може залишитися без замовлень, тому що про несумлінного підрядника через певний період часу дізнаються практично всі потенційні замовники.

– Всі ці приклади говорять про те, що влада там формується і працює за активної участі жителів територіальної громади, її повноважних представників.

(Далі буде)