№ 22 (229):

Про заснування міста Суми

Історія і культура

Герб Сум(Нариси з краєзнавства)

Татарське коріння Сум

У другій половині 17 ст. засновуються слобідські козацькі полки: Харківський, Охтирський, Сумський, Ізюмський та Острогозький з полковими містами Харків, Охтирка, Суми, Ізюм, Острогозьк (зараз – Воронезька область РФ).

"Точна" дата заснування Сум спирається, зокрема, на працю архієпископа Філарета Гумилевського "Історично-статистичний опис Харківської єпархії" і на праці академіка Дмитра Багалія "Нариси з історії колонізації степової окраїни Московської держави", "Історія  Слобідської України". Їхня версія на сьогодні є офіційною, з якої випливає, що 1655 року сотня переселенців на чолі з осадчим Герасимом Кондратьєвим (Кондратенком) прийшли на необжите місце з містечка Ставище на Київщині.

До речі, у своєму першому номері за 2006 р. "Сумський історико-архівний журнал" на стор. 45 надрукував низку матеріалів про першого сумського воєводу від московського царя Кирила Арсеньєва. Автори взяли їх з книжки В.С. Арсеньєва "Род дворян Арсеньевих 1389-1901 годы. Дворянское сословие Тульской губернии" (видавництво Яблочкова, Тула, 1903 р.)

Рід Арсеньєвих бере початок від татарського князя Аслан-Мурзи-Челибея, який у 1389 році втік із Золотої Орди до московського князя Дмитра Донського.



Тепер візьмемо цитату з документа "О присылке Кирила Юрьевича Арсеньева в Сумино городище" (№ 51 Белгородский ст.стб. № 894, №186):

"По нашему Указу Кирилу Юрьеву сыну Афанасьеву велено от татарские <…> на Сумине городище город вновь устроить и в том городе  быть до нашего указу <…>.

И как Кирило Арсеньев к Москве пріедет и вы бъ Кирилу Арсеньеву объ отпуске на Сумине городище учинили по нашему Указу, а в нашем наказе велели ему чуть Разряду дать и служилим людямъ  изъ городовъ, изъ которых пригонев велеть съ ним въ Сумине быть, и наряду и пушечныхъ запасов в Сумино велеть съ нимъ отпустить, противъ Ивана Ржевского, а Ивану Ржевскому по нашему Указу въ Сумине городище быть велено да о том к нам отписами съ иными нашими делы.
Писан по  нашему стану 7164  іюля в 1 день".

На мій погляд тут є писарчукова помилка. Хтось його в момент написання відволік і вийшов "син Афанасьєв"  замість "син Арсеньєв". З тих пір і пішло, й поїхало: хто з дослідників пише Арсеньєв, хто – Афанасьєв.

У цьому ж "Сумському історико-архівному журналі" є родовід Кирила Юрійовича, де серед всієї родини немає жодного Афанасьєва або  Афанасія.

По приїзду до Суминого городища Арсеньєв у 1656 році  писав царю: "Черкасы сошлись люди бедныя, и безоружейныя, люди пашенные, осадныя дела и бой имъ не за обычай, все мщаня сошлись". Тепер трохи проаналізуємо текст. У той час, коли Кондратьєв своїх людей називає козаками, Арсеньєв пише про міщан, які до осадної справи не мають стосунку. Тим часом, московський цар був зацікавлений поселити на кордоні свого царства саме козаків, а не міщан. Розуміючи це, Кондратьєв просто збрехав про своє "корінне козацтво".

Дехто з моїх опонентів наголошує на тому, що Кондратьєв був від роду козаком. Але ж Кондратьєв насправді був осадчим, а це – не військове звання.

На той час села на Київщині жили за "німецьким" правом. Осадник, чи осадчий, платив польському урядові або дідичу (поміщику) певну суму грошей і тим набував право "осадити" село, в якому ставав війтом – "начальником" громади – з належним цьому станові матеріальними та іншими вигодами: землею, частиною чиншу та судових оплат. Згодом право війтів у "німецьких" селах поляки обмежили, що разом із посиленням визисків "коронних" поміщиків і викликало невдоволення тамтешніхє українців, а згодом і просьби до московського царя селитися на кордонах Московщини.

Іще через рік Арсеньєв рапортував царю: "И город, Государь, со всеми крепостями я, холоп твой, отделал весь в дубовом лесу, башни и стены и бойници и тайник зделал и черкас дворами и гумнами устроил". Тут варто зауважити, що "город со всеми крепостями" заснували на культурному шарі попереднього поселення. Берлицьке городище було поруч із іншими старослов’янськими городищами, і назване в Описі сторожових пунктів від 1576 року Липецьким. Берлицьке городище і Сумин городок – це, мабуть, два різних городища. Вірогідно, Арсеньєв використав залишки саме Суминого городка для побудови нового міста.

Те, що на місці Суминого городка існувало городище вже за часів Хозарського каганату, свідчать знахідки арабських монет на теренах міста, якими користувалися у Хозарії. Ці монети неодноразово  знаходили у 18, 19, 20 століттях при забудові Сум. Хозарський каганат існував з 7 по 10 століття. Виходячи з цього, можна впевнено сказати, що культурному шару міста Суми – понад тисячу років.

На вул. Павлова в Сумах був знайдений могильник, який відноситься до часів Хозарського каганату. Він зберігся тому, що був розташований у приватному секторі, який почав активно забудовуватися тільки на початку 20 століття.

Культурні шари в центрі міста дуже перемішані. В Сумах до 1917 року не було музею і більшість знахідок або викидалася, або осідала в приватних колекціях. Практично всі вони в період Громадянської війни були втрачені. А те, що вдалося зібрати Никанору Онацькому, в своїй більшості було втрачене під час Великої Вітчизняної війни: у будівлю музею влучила бомба. 

На стор. 139 в книжці "Сумщина від давнини до сьогодення" (автори Л.П. Сапухіна, Г.С. Долгін, Л.Я. Заїка, Г.Т. Петров, Л. А. Покидченко) є перелік археологічних пам’яток  м. Суми. Читаємо, що в період раннього і пізнього середньовіччя територія теперішніх Сум включала у собі три поселення. Це збігається з періодом, коли ці землі входили до Хозарського каганату. На цій же сторінці далі сказано, що в період розвинутого середньовіччя Суми мали городище і селище. У цей період тут панують переважно татари, які й дають поселенню назву Суминого (від татарського "Су" – вода).

Головна біда авторів книжки "Сумщина від давнини до сьогодення" полягає в тому, що з книжки виходить, що ця місцевість до 1655 року аж ніяк не пустувала. З іншого ж боку, одна з авторів книги Л. Сапухіна, на догоду офіційній історіографії, продовжувала розкручувати старий російський імперський міф про заснування міста у 1655 році однозначно на незалюдненій, "дикій" землі. Товаришка Сапухіна 2005 року працювала в Сумському краєзнавчому музеї на половину ставки і за вільні думки її в будь-який момент директор міг звільнити.

До слова сказати, атмосфера в Сумському краєзнавчому музеї склалася не нормальна. "Чужих" у фонди музею не пускають; багато працівників явно мають політичні симпатії до Росії і саботують будь-яку дослідницьку роботу в інтересах держави Україна. Зайвим доказом цього мого твердження є те, що в матеріалах, випущенних до 70-ліття музею є розповідь про московського воєводу Драба, який зі своїми людьми на нашій території розкопував з метою наживи городища і могильники. Ці посіпаки брали лише коштовності, а все інше викидали. Скільки вони знищили історичних артефактів важко навіть уявити. То хіба лише цього факту працівникам музею замало, аби не заспокоїтись на глибшому вивченні історії рідного міста?

Олексій Ленський

(Далі буде)