№ 24 (231):

Про заснування міста Суми - 2

Історія і культура

Сумський герб - чи відповідає він фактам?(Нариси з краєзнавства)

(Закінчення. Початок дивіться, будь ласка, у № 22 (229) )

Сумин городок – анклав Путивльського повіту

А врешті, що являв собою у середині 17 століття Сумин городок; кому він належав; і чому у царському указі сказано, щоби знову влаштувати місто? Якщо "знову", то виходить, що ця місцевість не була всуціль "дикою". Тим більше, що й тоді вона уже називалась "городком" (від ще давнішого слова "городище").

Отже, слід визнати, що в історії заснування Сум (як, до речі, у більшості тих чи інших офіційно написаних історій) одні історичні факти кон’юнктурні історіографи випинають, а про інші взагалі не згадують.

Так ось, слід таки згадати, що на теренах Суминого городка і довкола нього путивльці займалися бортництвом. Питається: вони що – кожного дня чи тижня їздили додому в Путивль? Зовсім ні, адже борті потрібно було пильнувати. Тобто, тут були путивльські, "уходницькі" табори. А щоб жити у таборі, треба мати певне господарство; треба і рибу ловити, і ремонтувати борті, робити нові, десь зберігати вже зібраний мед, зберігати продукти... Потрібно було охороняти борті і взимку, бо лихих людей і тоді вистачало. Необхідно було захищати, зокрема, коней від вовків, мати надійну огорожу. Для всіх цих вимог ідеально підходило колишнє городище.



Як же у такому разі Кондратьєв міг прийти на "дике" місце? Виходить, що ніяк. "Дикою" ця територія представлялася московському царю з подачі Арсеньєва. Царю потрібно було залучити на порубіжжя Московщини на поселення "польських" українців і щоби побільше серед них було козаків. І цим планам певною мірою заважали путивльці, які на цих теренах господарювали. Ось одна з відписок Арсеньєва своєму московському "шефу": "...а Берлицкая Государь волость и бортные  ухожья ихъ  путивльских бортниковъ на другой стороне реки Псла от города Сумина верстъ на 20 и больше, а есть Государь той же Берлицкой волости бортныя ухожья ихъ путивльских бортников на той же стороне на коей стоит город Сумин и слободи и деревья съ медом небольшія, а  иные государь делбные деревья  стоятъ пусты давно…". Отже, Арсеньєв сам мимоволі визнає, що існують тут слободи, тобто поселення.

Знову процитуємо послання воєводи Арсеньєва царю: "…путивльцы бьютъ челом тебе ложно на суминскихъ черкасъ не хочети их тутъ видеть, что они пришли къ тебе, Великий государь, на вечное поселение оть города отъ Путивля поселились на 100 верст в дикомъ на шляховом поле, где прежде сего хаживали татаровя воывать в путівльские и в рыльские и в иные (земли – О.Л.)…".

Щоб остаточно переконати царя у суперечці з путивльцями, Арсеньєв окрім того розповідає, як вони не додають мед, рибу, шкіру, дьоготь до царської казни. Підкреслюючи, що тут – "дике поле", він хоче сказати, що, власне, на Суминому городку путивльцям претендувати нема на що. Тим часом, життя на цьому "дикому" шляху ніколи не завмирало.

Те, що ці місця не раз заселялися різними людьми, різними етносами – теж факт. Тут народи могли змінюватися в результаті військових інтервенцій, епідемічних хвороб або міграційних процесів. Отже, те, що на місці сучасних Сум існувало поселення і до приходу Кондратьєва – факт для мене незаперечний.

Приміром, гляньмо, з кого і з яких місць збирав Арсеньєв дьоготь до і в процесі переселення сюди Кондратьєва: "Съ Павлика да Степанка да Наума взята бочка дегтю з Ворожбянскія слободы, съ Фильки Черняка взята бочка... Алшанскова города съ Карпа да Дамьяна… Смелова города съ черкасъ с Сидорка Ломоноса… С Сорочин съ Мартына Алткова… С Веприка съ Игнашка Емельянова…"

Хоча тоді в ці місця і набігали татари за здобиччю, попри те життя у тутешніх слободах було переважно українське (тобто, "черкаське"). На користь цього говорить і обіг грошової одиниці – шелягу – що побутувала в Україні на південь і захід від Сум. Зрозуміло, що і мешканці Суминого користувалися цими грішми. Ось як пише про це Арсеньєв: "…а взял я за бочку по 5 золотых их черкаскихъ медныхъ денег шеляховъ…".

Слід іще зазначити, що після того як на Сумин городок "сів" Кондратьєв, спроби татар "похазяйнувати" тут були неодноразові, але успіхом не увінчалися. Тут Кондратьєву слід віддати належне: протягом кількох років він сюди справжніх козаків таки постягував. Такі татарські напади мали місце у 1659, 1663, 1668 роках.

Утім, повернімося до назви Сум. Офіційна версія походження назви міста пов’язується з якимись міфічними торбами (сумками) зі скарбом, які нібито знайшли у річці чи то козаки, чи то московити Арсеньєва. Друга версія ще дурніша за першу, бо виводить назву міста від річки Сумки. У такому разі питається: а хто ж тоді річці дав таку назву, і чому саме таку?

Навіщо й далі затьмарювати собі голову міфами, якщо тут якраз усе лежить на долоні. Кондратьєв просив дозволу у царя Олексія  Михайловича поселитись або на Берлицькому, або на Суминому городищі (городку). Тобто, назва вже існувала. Понад те: назва Сум – татарського походження. Саме татари кілька століть до того домінували на цих землях.

На теренах нашої області зустрічається багато назв з кореневою татарською морфемою "Су", що в перекладі з татарської значить "вода". Це – Сула, Суджа, Сумка. Багато подібних назв у Донецькій, Луганській областях. В українській топоніміці ця татарська морфема зустрічається понад двісті разів.

Одна з приток Волги зветься Сумніца, а в тій частині Китаю, де побували свого часу монголи, є річка Суй. У Туреччині є місцевість, яка зветься Сувла, де розташоване велике солоне озеро. Всі ці назви пов’язані з водою.

Коли працюєш над архівними документами, то знаходиш похідні прізвища від Суминого городка, яка побрала собі місцева козацька старшина, що пізніше купила собі російські дворянські титули: Сумцови, Суміни, Сумовскіє.

У дореволюційній газеті "Сумской вестник” замість теперішнього слова "сумчани" вживається "сумяне". У грамоті від 21 лютого 1695 року цар  нагородив сумців за службу. Сумці, сумяни, але не сумчани. Це вже після  Лютневої революції 1917 року російська влада розвела в Сумах якихось "сумчастих" і всіх стали звати сумчанами. Російська, потім радянська, а зараз "незалежницька" історіографія відмовлялись і відмовляються визнати татарський період історії наших земель, у тому числі топоніміку.

Місцевий археолог Белинська зробила мені якось зауваження, що багато топонімічних назв з кореневою морфемою "су" існувало і до татар. На це я відповів, що татарська мова належить до тюркських мов, а народи, мова яких відноситься до тюркських, не раз бували на теренах нашої області. Так, тюркське походження мають села Курмани (пагорб, фортеця, укріплення), Сула (мокре місце), Кагань (невелике місце, залите водою, оболонь), Байрак, Куянівка, Тур’я, Туранівка тощо.

Олексій Ленський

                                                  Від редакції.

Незабаром – чергове свято Визволення Сум від німецько-фашистських загарбників, під час якого відзначають і 355-ту річницю заснування міста. Тобто, життя триває, і вже сьогоднішніх своїх співгромадян більшість місцевих краєзнавців на чолі з місцевою владою продовжують пасивно переконувати, що  їхнє місто веде свій початок від якоїсь там торби...

Ми – не проти святкувань; не проти навіть красивих легенд чи міфів; не проти і пам’ятників цим міфам. Але ми проти того, щоби міфи заступали собою історичну науку; пригашали жагу краєзнавців до таємниць, загадок, ребусів минувшини, до копіткої праці з архівними документами, пригашали, врешті, жагу до знань і правди.

Відтак, чому би міській владі поряд із виділенням коштів на феєрію святкування Дня міста, не фінансувати (а це порівняно копійчані витрати) проведення якщо не науково-теоретичної конференції, а бодай круглого столу, дискусії за тематикою щодо заснування Сум, походження назви міста тощо?