Попередня версія:

ПЕРЕДНОВОРІЧНЕ СЛОВО

Інша тематика

У ПІДСУМКАХ, ПОЗДОРОВЛЕННЯХ, ПОБАЖАННЯХ ТА ІНШИХ ФОРМАХ ВИГОЛОШУЄ ОЛЕКСАНДР САХНО

Спасибі 2004 року: ми багато чого побачили, відчули й зрозуміли



Сахно О.М.

Завершується 2004 рік. Для когось він був не дуже вдалий, для когось навпаки – успішний. Скільки людей, стільки й оцінок їхнього особистого життя можна з цього приводу почути. Однак оглядаючись на прожитий рік і оцінюючи його на рівні загальнодержавного життя, рівні духовному, рівні усвідомлення нашими людьми своїх громадянських та людських прав, то 2004 рік, з яким ми прощаємось, можна оцінити як дуже вдалий. Унікально вдалий. Тому що ми в ньому дуже багато чого побачили. Дуже багато чого нам відкрилось. І дуже багато чого зрозуміли ми, наші сусіди й увесь світ.

Не буду категорично розставляти факти за їхньою важливістю, бо всі вони по-своєму однаково важливі.

Так що ж ми побачили? А те, що нарешті-таки прокинувся старший брат серед східних слов’ян. Ім’я йому – Київ, Київська Русь. Сьогодні він називається український народ. Але він – старший. Прокинувся від сплячки і побачив, що молодшенький – хоч і за розмірами більший – поводить себе, м’яко кажучи, не по-братськи. Дозволяє собі щось там указувати, ділити, сортувати... І вирішив тоді старший брат показати своїм молодшим приклад того, як слід відстоювати демократію. Хіба це не є позитивний результат року, що минає?

Нарешті закінчився період правління Кучми під соусом так званих соціал-демократів – СДПУ(о), так званих лібералів (ЛПУ) і так далі з присмаком медведчуків, щербанів, вітренків, симоненків, януковичів...

Нарешті заявив про себе СУД – Верховний Суд! Заявив у країні, яка вже тоді називалась Русь, коли Москви і в історичному проекті ще не було. Заявив у країні, де було прийнято Ярославом Мудрим перший звід законів періоду раннього середньовіччя під назвою “Правда Руська”. Заявив у країні, яка після кончини Богдана Хмельницького під “турботливою” рукою Москви фактично розпрощалась з судовою системою. Ми не бачили судів аж по сьогоднішній день. І тільки Верховний Суд України став на сторону Права і Духу Закону. Він захистив Дух Закону, а значить захистив Народ. Верховний Суд України (пробачте за емоційну образність) фактично сказав: “Ей, ви, чиновнички: не вмієте організувати вибори – ідіть організовуйте знову. А нема чого якісь там нові вибори, кандидатів міняти, гроші знову тратити...” Так що, у цьому році, я вважаю, що у нас відродився Суд.

Нарешті цього року яскраво засвітились різного роду та калібру крутії, плутяги та шарлатани, які готові розколоти Україну, аби тільки мати можливість і дали підкрадати по-маленькому і по-крупному. Так що цьому факту – факту виявлення таких людей, очолюваних Януковичем – теж не можна не порадіти.

Закінчується рік. А разом з ним – і мізерний для історії проміжок часу, коли під час президентства Леоніда Кучми на важливі державні посади повибирались мізерні, дрібні чиновники, дрібні політики. Все це – дрібнота, яка ні на які державної ваги справи не здатна.

Цей рік приніс всім нам розуміння того, що всілякі “хитромудрі” політтехнології під час виборів, як виявляється, аж ніяк не є хитромудрими, а розраховані на печерну людину, а тому і такими, що принижують нашу честь та гідність. І через це на жодні технології поважаючі себе люди не купились. І таких – більшість в Україні. Ну та ладно, з цими політтехнологами: вони банально заробляли. Але вони сміху гідні, бо приїхали в країну, де люди мають іншу – вищу – політичну та й побутову культуру, ніж у Росії. Ці політтехнологи показали, настільки вони нас не знають і не поважають, що оперували у своїх сценаріях реаліями 10-ти, 20-ти, 70-ти чи навіть 300-річної давності. Ну та ладно: пролетіли, то й пролетіли – попутного вітру...

Але ж на їхньому фоні, подивіться як знахабніла ця влада. З політтехнологів – як з гусака вода: приїхали, відпрацювали своє та забрались геть. Вони мало знають наш народ. Та й, взагалі, народ для них – це у першу чергу “робочий матеріал”. Проте якщо для власної влади народ є те саме, що і для політтехнологічних ремісників з Москви, це по-іншому як нахабний цинізм я назвати не можу. Адже ця команда вирішила, що посадить у президентське крісло хоч чучело, народ нічого не зможе проти цього зробити: понакидаємо, вони вирішили, бюлетенів до урн скільки нам треба, і посадимо, кого хочемо... Можна помилитись на десяток чи сотню – розумію. Але, щоб мільйони!? Не пройшло, проти народу їм не встояти. І це теж – позитивний підсумок року.

Слава Богу, що закінчується рік, коли гроші по країні розлітались мільярдами на різні подачки без розуміння того, що справу мають з економікою, з людьми...

Минулому року треба подякувати й за те, що ми мали можливість побачити істинне лице комуністичної партійної верхівки: жодним чином їм не до інтересів простих людей. Тільки за свої рейтинги переживають аби й далі залишатись у парламенті. Весь світ знає, що понакидали за Януковича в урни бюлетені, понамальовували протоколів, нищили або викрадали бюлетені за Ющенка, ешелонами їздили по країні люди з відкріпними посвідченнями, зламали комп’ютерний сервер ЦВК, і тільки Янукович з Кучмою, тільки наші комуністи (керівництво, маю на увазі), тільки російське керівництво про це нічого не знає. Більше того: та все нормально, кажуть спостерігачі від Путіна, такі якісь незначні порушення були...

Тим часом, товариш Симоненко, лідер Компартії України, дуже енергійно старався, аби його почули у парламенті з приводу того, що і у нього голосів теж позабирали. Може б і він на третьому місці був. От же за місце як переживає. Ну так раз ти проти беззаконня, чому не закликав людей, простих комуністів вийти на вулиці для захисту своїх прав? Так ви, товаришу Симоненко, просто кинули рядових комуністів, у яких відібрали право голосу? Ну що ж це Ви так? Некрасиво.

[pagebreak]

Наступна подяка 2004 року. За те, що люди розпрямились. Як народ, так і кожен громадянин окремо. І справа не в тому, що зараз мода на помаранчевого кольору одяг, а не на біло-синій. Справа в тому, що сьогодні помаранчевий, оранжевий колір для людей є ковтком свіжого повітря, символом свободи. Помаранчевий – не значить приналежність до якоїсь партії, блоку; це не приналежність до “Нашої України” чи БЮТу, це приналежність у першу чергу до свободи. Люди можуть сказати тепер і прокуратурі, і суду, і главі адміністрації своє слово. Сказати як гуртом, так і кожен окремо. І тепер кожен чесний міліціонер чи службовець може сказати, що він не буде виконувати злочинні накази. Ось що дав нам цей рік.

З іншого боку, ми також побачили, що нас можуть і отруїти. Тобто, не лише нам могли брехати, красти волевиявлення, але і отруїти. Але це потроху йде у небуття.

Ми також побачили, що народ може мирно вийти на вулиці. Вийти з радістю і посмішками, але твердо сказати: “А тепер слухайте мене, панове кучми, януковичі. І не просто слухайте, а виконуйте свої обов’язки. А то зайдемо спокійно до вас у кабінет і займемо ваші крісла, які вам перед цим дали. Як дали, так і заберемо”.

Ми також відчули, що частина керівного складу, а головне – середня і нижня ланки силових відомств, прокуратури – зрозуміли, що у першу чергу треба охороняти правопорядок і захищати народ. Тому що при беззаконні немає жодної гарантії, що завтра ти сам не опинишся побитим, знищеним. Здається ж, у присязі міліціонера немає слів про те, що треба виконувати накази Президента чи Прем’єра... Там записано, що треба охороняти правопорядок.

Рік, що минає, засвідчив всьому світу, що Україна – це серйозна держава, що там живе не електорат, не “козлы” й “оранжевые крысы”, а народ з такими глибокими історичними коренями і з такою силою духу, що багатьом у світі з нього приклад треба брати, а також повчитися у нього сучасним принципам демократії.

Поздоровлення українському народові з “помаранчевою” революцією 2004 року

Дорогі співгромадяни! Не можна не порадіти за всіх нас та не поздоровити один одного із здобуттям нами свободи і повернення собі, як народу, свого високого імені.

Тепер, коли ми будемо їхати в Росію, Білорусь, в Польщу чи до інших більш далеких країн, то ми зможемо і мусимо з гордістю на запитання “Ви звідки?” відповідати: “З України!” Тепер-то нас напевно знають скрізь. Знають і поважають. Звичайно, поважають ті, кому дорогі свобода і демократія.

Ми вже певний час дихаємо повітрям свободи. І цьому багато хто у світі заздрить білою заздрістю. Проте є чимало й тих, хто заздрить по-чорному. Останнім треба пам’ятати, що чорна заздрість шкодить здоров’ю. Як фізичному, так і психічному. Тому цим людям не треба думати про реванш. Бо коли вже народ вдихнув свободи, дуже важко буде його знову загнати у неволю.

“Помаранчева” революція сколихнула світ. Вона засвідчила, що саме народ, як єдине джерело влади, розставляє все на свої місця. І саме народ вказує місце знахабнілим керівникам, вказує, хто кому має служити: влада своєму народові чи навпаки.

Тому ще раз поздоровляю співгромадян з тим, що приніс їм 2004 рік.

Поздоровлення з наступаючим 2005 роком та побажання депутатам

Давайте поздоровимо себе з роком, що наближається. Побажаємо, звичайно, здоров’я, але – що теж важливо – сили духу. Нова влада все одно прийде. І побажаємо один одному твердо пам’ятати: як тільки заспокоємось, відразу знайдеться хтось, якась групка чи декілька групок, які сядуть нам на шию, звісять ніжки, і може стати так, що буде гірше, ніж Кучма.

Життя – це боротьба. Ми узнали смак свободи, ми узнали смак політики, яка в Україні змінилася, у нас ця політика стала цікавою, не оперетковою, не керованою з одного кабінету. І я тепер впевнений за своїх співвітчизників, як за себе самого: тепер ми впритул займемось політикою, тепер ми будемо слідкувати за кожним кроком нової влади. Починаючи від депутата сільської ради до Верховної. Слідкувати за тим, як вони виконують Конституцію України. Наприклад, якщо там записано, що депутат не може мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі, то так і має бути. А у нас що відбувається? Минулого року призначають народного депутата Слауту аграрним міністром, а він цілий рік все ніяк депутатських повноважень не зміг скласти.

Якщо нардепа призначають міністром, а він не кладе на стіл депутатський мандат, то на другий день йому Верховна Рада ставить відповідне запитання і, у разі ігнорування з боку депутата, на третій день подає на нього в суд, на четвертий день – засідання суду, на п’ятий – судове рішення про зняття депутатських повноважень, і на шостий день – призначаються нові вибори. Все. Оце я розумію – робота Верховної Ради, її секретаріату...

І ось за цим ми теж будемо слідкувати. Звичайно, що не вдаючись до незаконних методів, просто ми готові депутатам допомогти у їх роботі, якщо не встигають.

Побажання російському керівництву з його сусідським нам народу

Шановні брати-слов’яни. Приклад ви побачили. Старший брат – український – показав як треба себе поводити. Так, ми дотягнули до останнього, дочекались, поки Кучма вичерпав два строки свого перебування у президентському кріслі. То, може, ви чекати не станете? Ви ж теж говорите про свободу, демократію... Значить, не бійтесь. Спочатку треба перебороти страх глянути на своїх керівників з іншого боку. З боку громадянського суспільства. Почніть з цього. І ви побачите рівень цих людей. Ну дуже ж низький рівень. Можете нам повірити, бо нам видніше, бо в нас громадянське суспільство реально народжується. Та й самі подумайте про цей рівень, коли взяти, наприклад, до уваги факти вояжів Путіна напередодні першого туру виборів, другого туру, висилання (не один раз) поздоровлень Януковичу до офіційного оприлюднення результатів...

А який відкат від демократії почався в Росії при Путіну!? Він якщо когось ще особисто не призначає (губернаторів, прокурорів) то без погодження з ним нічого не відбувається на всіх рівнях всіх гілок влади. Але все одно щось не ладиться в Росії. Так, може, Путін чогось, все-таки, не розуміє? Ну так підкажіть йому. Може вийдете на вулиці й підкажете? А то скоро він у вас вже й депутатів призначатиме. А толку все одно не буде. Бо при цьому урізаються громадянські та інші права людей.

Шановні росіяни! Приїжджайте до нас з миром, ми завжди раді. Приїжджайте з бізнесом, на відпочинок в Крим чи Карпати... Але просимо вас: не втручайтесь безцеремонно у наші внутрішні справи. І тим більше – не пробуйте нас залякувати. Бо ми так відповімо вашому керівництву, що доведеться йому оговтатись. Адже Україна відмовилась свого часу від ядерного статусу під гарантії у тому числі Росії. Приїжджайте і ми поговоримо, і ми поспоримо про спірні питання. Подискутуємо про те, чи правильним шляхом іде Україна, чи правильним – Росія; гляди – й порозуміємось на взаємну користь. Ми відродимо справжню народну демократію. Гляди – й журналісти ваші згадають про справжнє призначення своєї професії.

Побажання на наступний рік майбутній владі

Всі губернатори-заколотники та інші посадовці, які були присутні на різного роду з’їздах та форумах у Сіверськодонецьку, Донецьку, Харкові, і які замахнулись на Конституцію, на цілісність України, мають понести відповідальність. Те, що вони зараз оправдовуються: мовляв, їх не зовсім так зрозуміли, нам це не цікаво. Ми всі чули про що і як говорили у Сіверськодонецьку. Після розслідування прокуратурою, справи на них мають бути передані до суду, і ці люди мають бути засуджені. Нам все одно який строк присудять: хоч один день умовно. Але вони повинні мати судимість.

Деякі прізвища можна назвати. Це Л. Кучма, який згідно з законодавством та своїми повноваженнями не зупинив губернаторів. Який він гарант Конституції? Він мав відразу, як тільки почув про це, відправити у Сіверськодонецьк генпрокурора, щоб той запитав про мету зібрання. А Кучма лише пізніше просто висловився про те, що він не згоден з губернаторами, пожуривши їх. Наступний це – Янукович, а потім губернатори Кушнарьов, Близнюк, Щербань, Єфремов та інші... Їм судом має бути присуджена стаття за державний злочин, за порушення Конституції, спробу розчленити Україну. Я повторюсь, що ми не маємо на меті помститися: форма відбуття покарання для цих людей може бути хоч день, хоч домашній арест... Але таке без реагування не можна залишати, бо гріш ціна всім помаранчевим революціям.

І в руслі цього питання – ще одне побажання-застереження: не дай-то Боже, що ми – громадяни України – дізнаємось, що народні депутати, вибачте на слові, перекапустять статтю 76, абзац третій Конституції України, де говориться, що не може бути обраним до Верховної ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята... Умисність злочину губернаторів та януковичів лежить на поверхні. Так ось, не дай Бог, наші народні обранці здумають з цих людей познімати судимість. Бо за такі злочини не має бути строку давності чи ще якихось причин “у встановленому законом порядку”. Бо у 2006 році вони знову ринуться у владу, у народні депутати. І знову будуть нам тут голову морочити. Все, мало шановні, ви себе показали. У вас немає більше морального права бути депутатом. Навіть сільської ради.

Тому ми застерігаємо, попереджаємо нову владу, що ми будемо слідкувати. Це є наша громадянська позиція. Бо ми хочемо жити у громадянському суспільстві, а не тільки слухати про нього байки з вуст таких горе-політиків, як ці заколотники. Ми їм говоримо: вам нічим не забороняємо займатись у майбутньому, крім політики. Ви маєте право обирати. Але право бути обраним ви після всього, що зробили, втратили. Як морально, так маєте втратити і законно. Нам не треба такої політичної ідеології, коли сидиш, як на пороховій бочці, і не знаєш чого чекати завтра від губернатора, Прем’єра чи Президента, для яких фактично не існує Конституції. Існує тільки тоді, коли свої кланові інтереси захищають.

[pagebreak]

Ми – громадяни України – нагадуємо, що ми змушені будемо провадити громадський контроль за діями чи бездіяльністю представників всіх гілок влади. Бо ми більше не хочемо переживати за мир і спокій у нашому домі, руйнуванням якого повіяло від з’їзду у Сіверськодонецьку. Вони там, що – громадянську війну хотіли затіяти? А ще дехто з них вживає фрази на зразок “оранжевий путч”. Хоча б слова вживали ті, значення яких розуміють. Мільйони людей на вулицях – це для цих “політиків” є путч. У Сіверськодонецьку справді відбувся путчиський з’їзд. До відома “великих політиків”: путч (нім. Putsch) – авантюристична спроба невеликої групи заколотників здійснити державний переворот (Велика радянська енциклопедія).

Відповідно до нашого громадянського застереження про людей, що чинять умисний злочин, що прямо загрожує здоров’ю, життю людини, її власності, загрожує національній безпеці, вимагаємо судимість не знімати. Тобто мають бути внесені в чинне законодавство відповідні зміни про заборону знімати судимості за такі злочини.

Депутати, приймайте, будь ласка, закони, які захищають права і свободи громадян, а не дають можливість фактичним злочинцям раз пробравшись до влади, перебувати там якнайдовше, відвернувшись від народу. Станьте до народу лицем. Це – побажання на новий, 2005 рік.

Є у нас на наступний рік побажання і стосовно судової системи України. Займіться нею. Перше і найголовніше: судді окремим рядком у бюджеті мають одержати достатнє фінансування. Тому що – це майбутнє нашої країни. Тому що суди мають бути незалежними. Тому що без незалежних судів не відбудеться розвитку демократії, підприємництва, ринкового господарства...

Ніхто не має суддям носити жодних подачок. Жодних ручок чи конвертів. Тим більше – жодних будівель господарських судів за рахунок так званих спонсорів. Фактично дають хабар господарському суду, купують його, і називають себе спонсорами, меценатами... Ну до чого ми за ці десять кучмівських років дожились? Хто тільки не бере участь у спорудженні в Сумах будівлі обласного Господарського суду?! І губернатор В. Щербань, і сумський міський голова В. Омельченко, і народний депутат України Г. Дашутін, маючи мандат депутата, одночасно ще й – якийсь там “почесний президент” концерну “Укрросметал”. Ну так ось: що мають взамін ці так звані спонсори? А мають винесені на їх користь рішення господарського суду.

Отже, ми повторюємо: шановні народні депутати, окремим рядком у Держбюджеті виділіть Верховний Суд України. Скільки Верховний Суд запросить для потреб судової системи України, стільки і має бути записано. Використання коштів можна потім перевірити: є рахункова палата і так далі. Але якщо Суд сказав певну суму, стільки і має бути виділено. Бо це – фундамент нашого майбутнього. Суду не можна ходити просити.

Фінансування судів має бути винятково з Держбюджету. Ніяких місцевих фінансувань. А то доживемось до того, як Лужков у Москві: квартири суддям роздає. І яких тоді вони рішень не приймають! Мабуть там зачитувати ухвалу чи рішення суду починають вже словами: “Іменем Лужкова...” А до речі, ви бачили у приміщенні Верховного суду Росії скульптуру Феміди – богині правосуддя? Так у неї на очах пов’язки немає! Ось вам і безпристрасність по-російськи.

Це були фінанси. А тепер – про фізичне наповнення судової системи. Скажіть, будь ласка, що це за рекомендації щодо призначення на посаду судді, які лунають то з Адміністрації Президента, то від деяких нардепів, то від губернаторів, то біс його знає звідки ще? Як народних депутатів, так і самих суддів дуже просимо приділити увагу найнижчій, місцевій ланці суддівського корпусу. У нас у Сумах губернатор Щербань, він же голова Ліберальнорї партії України, пхав-пхав і таки пропхав у міський суд свого колишнього консультанта Рикова, який і не знав як мантію сіддівську одягати. Але тепер він виносить судові рішення. І скільки таких рикових по всій Україні!?

Змініть ситуацію у цій сфері. Справа має бути поставлена так, щоб жоден з виконавчої гілки влади не міг не те щоби “рекомендувати” когось на посаду судді, боявся навіть і подумати про це, бо такі дії тягнуть за собою конкретну відповідальність. Внесіть у зв’язку з цим відповідні зміни до законодавства. Щоб те законодавство забезпечувало і проведення перевірок суддів. Їхніми ж колегами. Наприклад, з сусідньої області. Якщо не знаєте як саме це зробити, вивчіть світовий досвід.

Це саме стосується і роботи органів виконавчої служби. І це хтось може назвати роботою? Рішення судів поголовно не виконуються. І жодної відповідальності ніхто не несе. Склалась ціла система ігнорування Суду. Невиконання судових рішень стосується всіх сфер життя – і цівільного, і господарського. Маєш на руках судове рішення про погашення заборгованості із зарплати? Але це ще не значить, що ти її одержиш. Маєш рішення Вищого господарського, а також Верховного Суду України про визнання твоїх законних прав на майно – у Сумах це нічого не значить. Однак, громада з цим уже миритись не може. І ми будемо домагатись своїх законних прав, будемо домагатись виконання судових рішень.

Побажання наступному Президенту України

Шановному майбутньому Президентові нашої держави ми побажаємо насамперед прислуховуватись до своїх громадян. Побажаємо йому вибудувати систему державної влади у відповідності до Конституції України. Бажаємо йому зробити те, чого не було зроблено протягом останніх десяти років. І при бажанні це зробити навіть до вересня 2005 року у майбутнього Президента повноважень буде достатньо.

І майбутній Президент має пам’ятати про вибори 2006 року. Якщо з правами людини в Україні нічого не зміниться на краще, то у результаті громадського контролю над представниками державної влади всіх рівнів, ми знатимемо, кого не будемо обирати, яку партію не оберемо в парламент.

І що стосується Конституції. Так, що стосується політичної системи, процедурності тощо, то певні зміни до Основного Закону вносити потрібно. Вони мають відображати реалії як внутрішнього життя, так і зовнішньої обстановки. Проте, зараз чуються вже такі заклики, що, мовляв, давайте перепишемо Конституцію. Щоб зайвий раз до цього питання не вертатись. Шановний майбутній Президенте, хіба Ви на такі заклики не зможете відповісти: “Ану припиніть розмови! Реформатори великі”. Спочатку треба виконати і забезпечити дотримання всіх статей першого другого та третього розділів Конституції. Не можна змінами до Основного Закону звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод, як сказано у 22 статті Конституції України.

Побажання до парламенту з приводу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини

Якщо пані Карпачова знає всі свої посадові права і обов’язки, то побажаємо їй зайнятись їх виконанням. Не тільки чекати надходження скарг від наших громадян і реагувати на них; не тільки готувати різноманітні доповіді, звіти, а упереджувати виникнення таких скарг, а значить і факти утиску прав громадян. Чого пані Карпачова жде? Вона ж боретеся із наслідками, а причин порушення прав не зачіпає. Права порушуються постійно, на очах. Ось перше право громадян обирати і бути обраним прямо на очах порушено повністю. Ну і як вона на це зреагувала? Де вона відстоюєте це право? Чекає, поки до неї папірець якийсь пришлють? А як вона відстоюєте право на освіту, на медичне забезпечення, на свободу совісті тощо? У нас що – все забезпечується так, як записано у Конституції? Де її справжній аналіз відповідності законодавства Конституції, де Ваші, пані Карпачова подання до Конституційного Суду? Може раз на рік подаєте? І взагалі, де Ваша громадянська позиція, наприклад, з питання виборів? Чому Ви не трясли цього Кучму, як грушу, аби він виконував свої конституційні обов’язки? Норми Конституції ж є нормами прямої дії! Чому Ви не виступили жодного разу у парламенті ініціатором імпічменту Кучми, який не є гарантом цієї Конституції? Чому в Україні судова влада доведена до такого становища, що простому громадянину України пожалітися нікуди, захистити свої права, бо скрізь все продано?

А безпосередньо саму Конституцію України коли останній раз брали до рук? Де Ваш висновок? Висновок, який має бути як реакція на прийняті нещодавно зміни до Основного Закону. Зменшують ці зміни права і свободи громадян чи ні? Де публікація вашого висновку? У нас є Уповноважений ВР з прав людини чи немає? У нас мають бути регіональні представники Уповноваженого чи не мають бути? Ми побачимо роботу Уповноваженого з прав людини чи не побачимо?

Тому побажаємо парламентарям у 2005 році звернути на ці питання пильну увагу.

Вимога. Бо втратимо сільську громаду – найменшу, але основну ланку суспільної організації людей

Після всього, що ми пережили, ми не хочемо чути від Верховної Ради, Уряду, що немає в країні грошей. Ми це постійно чули.

Тому за державний кошт кожна сільрада повинна мати міліціонера з мотоциклом і з достатньою кількістю бензину. Міліціонер – у званні лейтенанта. На селі має бути представлена влада у всій своїй повноті. Бо село – має не менші проблеми, ніж місто. Бо там – земля, національне багатство.

Шановний голово парламенту! Володимире Михайловичу, Ви ж голова Народної Аграрної партії України! Терміновим чином внесіть зміни до законодавства, щоб кожна сільрада мала міліціонера з мотоциклом, забезпеченого кабінетом, оргтехнікою. Це раз. І друге: на селі має бути представник прокуратури. Ці дві людини мають бути завжди на місці. Не в районі, не в області. І вони мають бути забезпечені правовою базою у вигляді необхідної літератури, програмного забезпечення, повинні мати телефонний стаціонарний або мобільний зв’язок (краще – обидва). І єдиною функцією цих двох фахівців має бути захист людей місцевої територіальної громади. І жодних захистів “інтересів держави” на території сільради. А то так “дозахищались“, що селян, їх землю грабують і свої, і заїжджі. І нікого немає на місці для захисту інтересів місцевих жителів. А от міліціонер з представником прокурора відреагують негайно. І селяни як себе після цього відчують полегшено. Та навіть – гордо. Бо держава їх цінує, не кинула остаточно на виживання. Результатом якого є фактично вимирання села, а значить і господарської традиції. Та що там говорити: люди опинились беззахисними перед “карусельщиками” під час голосування. Тільки в тих селах на Сумщині, де було достатньо мужиків, вони захистили виборчі дільниці. Такі собі народні дружини організували. Ну так це ж ситуація така – вибори. А кожен день хто права людей захищатиме? Тож, шановний Володимире Михайловичу, ми і за цим змушені будемо слідкувати. Хай ваша партія змусить парламент повернутись до села лицем.

Побажання на наступний рік співгромадянам

Закликаємо всіх співвітчизників, кому не байдужа свобода й демократія, не байдужа своя подальша доля та доля своїх дітей та онуків, об’єднуватись. Приходьте один до одного, знаходьте час, приміщення, збирайтесь і обговорюйте ситуацію у себе в селі, місті, в Україні. Не говоріть, що, мовляв, від нас нічого не залежить. Читайте на цих зустрічах Конституцію, а потім – закони, і дивіться наскільки вони відповідають Основному Закону; запрошуйте юристів. І такі зустрічі мають, на нашу думку, у першу чергу організовувати і проводити журналісти, яких називають у демократичному суспільстві четвертою владою. Треба людям підніматися і слідкувати за буквою Закону. Інакше розмови у нас про громадянське суспільство залишаться розмовами.

З наступаючим, 2005 роком, роком осмислених дій!