Попередня версія:

Закони не відповідають жодному розділу Конституції України

Інша тематика

Людині, що стикнулась із українським законодавством на практиці не треба довго доводити про невідповідність цього законодавства Основному Закону держави.



На підтвердження цього просто коротко пройдемось по деяких розділах Конституції.

Розділ перший – Загальні засади. Приміром, стаття 13. В ній, зокрема, гарантується, що “від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією”. А межі ці, зокрема, вказують, що “власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству,” що “власність зобов’язує”, що “держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності”, що “усі суб’єкти права власності рівні перед законом”.

Ну і хто може показати мені такий закон, який би було прийнято “в межах, визначених цією Конституцією”? Якщо якийсь закон і написано так, що прямо не порушує конституційних прав людини і громадянина, то під нього навчились плодити підзаконні акти та різноманітні відомчі інструкції, які для державного службовця – “альфа і омега” в його роботі, і перед якими у його очах Основний Закон просто меркне.

Розділ другий має назву “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. Ну, тут здогадайтесь самі, про що в законах пишуть. Звичайно, тільки про обов’язки громадянина. В законах не закладено конституційний принцип рівності. У той час зараз куди не кинь оком на горизонтах вищих щаблів влади – через один одні юристи. Насправді ж – так звані юристи, бо закони пишуть такі, ніби Конституції не існує. Ніби не існує в цьому її розділу норми про невідчужуваність і непорушність прав і свобод людини і громадянина; про недопущення звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод при прийнятті законів чи внесенні змін до них.

Що вже говорити про гарантію вільного волевиявлення громадян (розділ третій Вибори.Референдум.), коли “демократія” в Україні минулого року дійшла до заборони пересуватись всередині держави; до “каруселей”, “відкріпників” з талонами, зникнення урн з виборчими бюлетенями, погромів на виборчих дільницях тощо?

Розділ четвертий – Верховна Рада України. Про відповідальність та законослухняність минулої більшості депутатського корпусу вищого законодавчого органу країни, очолюваній С. Гавришем та Л. Кравчуком, теж годі й говорити. До речі, правильно робили народні депутати від “Нашої України”, що не раз тоді блокували трибуну Верховної Ради, бо та більшість приймала такі закони, аби пошвидше “передерибанити” решту національного багатства країни.

Проте, більшість депутатів ще не склала до майбутніх виборів своїх повноважень, і їх робота у парламенті мало чим відрізняється від минулорічної: так само голосують, бігаючи між рядами і натискаючи кнопки за “того парня”; так само не прийнятий Закон про регламент роботи ВР...

Розділ п’ятий “Президент”.
Про права Президента у порівнянні з правами громадянина доводиться сьогодні говорити як про права Слона і Моськи. Обсяг конституційних прав Президента справді вражає. І в чиїх руках ці права?

Якщо говорити про Л. Кучму, то цими правами він скористався для єдиної мети: для власного збагачення через роздавання за безцінь державного майна. Роздавав тому, хто, мабуть, принесе йому хабара. І в такий спосіб в Україні за роки правління Кучми з’явились мільярдери. Брали фактично даровані таким президентом об’єкти, з цих об’єктів одержували гроші і “відкатували” кому треба. Здогадайтесь тепер, хто в Україні був найбільшим хабарником.

Тим часом, ми поки віримо в чисті руки Віктора Ющенка, як нинішнього Президента. Однак, справа не лише в зловживанні президентською владою. Справа в його статусі, як гаранта додержання Конституції України і в тому, щоб нинішній Президент України систематично нагадував суспільству і державним службовцям про присягу, складену ним у відповідності до п’ятого розділу Основного Закону.

“Кабінет міністрів України. Інші органи виконавчої влади.” Це назва шостого розділу Конституції.

Органи влади на чолі з Кабміном не виконували Конституцію, грубо її порушуючи. Кабмін не займався виконанням прямих своїх обов’язків, зате допомагав Кучмі та представникам парламентської більшості Гавриша, Кравчука, Медведчука розтаскувати по власних кишенях державне майно. Зрозуміло – за безцінь. “Заслуги” минулорічного Кабміну полягають також і в тому, що він руками державних чиновників, у першу чергу руками податкової, міліції, прокуратури намагався затикати рота опозиційним лідерам, а також бізнесменам від опозиції. Від прямих та скритих порушень всіх прав громадян, за які настав час відповідати, теперішня так звана опозиція відхрещується, волаючи про “політичні репресії”. А ще стало модно серед цих людей в цей час згадувати Конституцію і права та свободи...

У той же час, насправді мало що змінилося у діях державних службовців, і це насторожує.

Місцеві державні адміністрації ще й досі залишаються бути переважно вотчинами “колишніх” для особистого збагачення.

Розділ сьомий – Прокуратура.

Так само – суть свою ще не змінила. Знову: що написано в Конституції про захист прав і свобод – не помічається. Зокрема, ще й до сьогодні не чути з вуст прокурорів, що вони покликані представляти інтереси громадянина у першу чергу, а потім – держави (ст. 121 Конституції). За правило у цьому відомстві продовжує панувати ще з радянських часів норма державного звинувачення. І тільки те і чуєш: “в інтересах держави...” А хто хоча б колись пояснив, що то воно є – інтереси держави? Це інтереси держбюджету, інтереси державного підприємства, чи його керівника або державного чиновника?.. Абстрактні інтереси держави превалюють у прокуратурі над конкретними інтересами громадянина. Щоправда, про інтереси громадянина у нашій країні таки інколи згадують. Приміром, людина, яку при Кучмі хіба що раз на рік чи два було видно на трибуні парламенту, відразу опинилась на тій трибуні на другий день після заявки про порушення громадянських та людських прав Н. Шуфрича. Мова йде про Ніну Карпачову, уповноважену Верховної Ради з прав людини. Отже, захисники громадянських прав, виявляється, у нас є. Щоправда, виступають вони на цей захист, коли мова заходить про громадян шуфричів, колесникових, януковичів... Сумно від цього, бо маємо у наведеному факті ще один доказ того, що про Конституцію у нас згадують “на замовлення”.

Восьмий розділ – Правосуддя.

Ганебно усвідомлювати, що судді у нас все ще притиснуті до стіни, про незалежність судової системи тривають лише розмови. Тим часом, робота цієї гілки державної влади ні то що Конституції не відповідає, цю владу, вибачте, й владою назвати язик поки що не повертається. Взяти, хоча б, виконання рішення судів. Їх невиконання продовжує залишатись мало не нормою життя у суспільстві. Це дуже небезпечно для утримання подальшої довіри до державної влади як такої та до керівництва державою. У Конституції України написано, що “судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України”, а спробуйте, приміром одержати заборговану зарплату... Тому що так написані і прийняті кучмівські закони, до зміни яких все ще не доходять сьогодні руки у юристів та інших фахівців. А час іде, а правосуддя не відчувається...

Місцеве самоврядування (11 розділ).

На папері права ніби є. Однак фактично право на фінансування відібрано до Києва, а відтак місцеві органи влади позбавлено і решти прав. Обов’язків все додається. Тож, немає в Україні зараз місцевого самоврядування, і це є факт. Органи влади місцевих громад – маріонетки в руках державних адміністрацій.

Конституційний Суд України (12 розділ).

Цілковита бездіяльність. Тому що всі судді КС так чи інакше призначені Кучмою. Ні, вони, звичайно, на роботу ходять. І роботи у них вистачало. Щоправда, тільки тоді, коли команду дадуть. За звичкою команду і досі ждуть.

А щоб самостійно поцікавитись наскільки відповідають Конституції України закони, що діють і приймаються; акти Президента чи Кабміну – цьому судді КС не навчені. Але продовжують обіймати посади. Лінивий у нас Конституційний Суд. Не стоїть на захисті Конституції держави, і теперішній його склад стояти і не думає. Бо ні за що не відповідає. Бо так закони та відомчі документи у нас при Кучмі було написано. А виправляти, схоже, сьогодні нема кому. І знову – сумно.
Поздоровлення закінчується на мінорній ноті, а до свята ж пасують ноти мажорні...

Спробуємо привнести ці нотки у черговому публічному зверненні до Президента України, гаранта Конституції.