Попередня версія:

Загравання з демократією

Інша тематика

У передвиборчий період  дедалі частіше доводиться стикатись з фіглярством і пристосуванством під «основи» демократії з боку як засобів масової інформації, так і претендентів в органи влади всіх рівнів.



Мається на увазі те, що керівництво більшості газет, які вважають себе рупорами демократії (і справді під час президентських виборів 2004 року у перших лавах боролися з адмінресурсом і неприкритим насильством) надають свої сторінки під розміщення політичної реклами. Здавалось би – справді – демократія, рекламуйтесь всі, хто хоче. Але ж «помаранчеві» газети рекламують ті партії, які ж їх і били у 2004 році.  І справа тут не у злопам’ятстві. Мова йде про принципові речі. Адже такими діями газета з одного боку морально заплямовує себе (хоча й має вигоду від оплати за рекламу), а з іншого – відмиває, відбілює брудні, диктаторські партії, в тому числі кравчуково-кучмівську СДПУ (о), Партію регіонів...

У результаті ці партії знову можуть прийти до влади, й знову притиснуть свободу слова. І ці ж самі газети знову «героїчно» будуть захищати свободу слова, йти на барикади? Подобається наступати на ті ж самі граблі? Це що – новий різновид мазохізму?

І тут я, як людина, яка теж боролась, у тому числі – відкрито зі Щербанем, коли він був при владі, не розумію аргументів на зразок того, що, мовляв, керівництво газети за законом не може відмовити будь-якому рекламодавцю; мовляв, за демократичними законами існує вільний доступ до засобів масової інформації всіма без винятку учасниками виборчого прооцесу.

Ну що тут скажеш: по-різному розуміти демократію не заборониш.
Але як ми – члени Республіканської Християнської партії (РХП) – розуміємо демократію, зокрема, демократичний принцип вільного й рівного доступу до джерел масової інформації?

Ми згодні з тим, що цей принцип має поширюватись на електронні (телебачення, радіо) засоби масової інформації. Тому що вони мають низку специфічних відмінностей (поширюваність через електронно-хвилевий сигнал,  а тому й широкодоступність для населення; складність і витратність у технічному плані, а тому й – малодоступність їх створення для більшості учасників виборчого процесу тощо).

Але щодо паперових засобів масової інформації, якими є газети і журнали, то рівність доступу ми розуміємо так. Якщо хтось хоче себе політично рекламувати на папері, то  в такому разі кожен в змозі знайти 400-800 гривень для заснування газети, і поширення її хоч мільйонними тиражами, у будь-який спосіб – будь ласка.
Але цієї потреби, як бачимо, особливо ні у кого не виникає. Бо, бачте, є вільний доступ, у якому ніхто не відмовляє, та ще й гроші заробляє.

Та ні, шановні редактори газет, це не демократія. Ви щось плутаєте. Демократія, це коли громадянин країни може висловити свою громадянську позицію, у тому числі і через те, що не погодитись із тим чи іншим законом.

Що стосується нашої теми, то громадянська позиція полягає у тому, щоби оголосити бойкот колишнім душителям свободи слова.

До речі, нашій газеті дехто вже пропонував гроші за політичну рекламу. Ми відмовились. Здається, демократія від цього не постраждала.

О. САХНО