№ 8 (51):

Чия "Наша Україна"?

Актуалії

Був третій з’їзд «Нашої України». Скільки писалося і транслювалося, що, здається, і додати нічого. Але, як безпосередній учасник подій, додати і дещо уточнити все ж спробую.


По-перше, а чому зібрання саме «партії» Ющенка привертали і привертають більшу увагу ЗМІ, ніж з’їзди основних конкурсантів, разом узяті? Зроблю припущення: бо в жод- ній іншій партії немає такої внутрішньої інтриги, такого «розуму демократії». У тому числі й щодо питання, винесеного в заголовок цих нотаток.

Хоча НСНУ створювалася саме як «партія Ющенка», сьогодні Президент не має ані бажання, ані можливості повноправно «командувати парадом». Одне, що Конституція йому не дозволяє бути юридичним лідером будь-чого, крім усієї країни, але ж і з партійним «намісником» не так просто визначитися.

Здавалося б, нищівно критичний виступ Президента на першому етапі з’їзду 21 жовтня мав спонукати діюче (чи бездільне) керівництво дружно піти у відставку. Але через три тижні з’ясувалося, що Безсмертний, Порошенко і К° мають настільки іншу думку, що не підняли «білий прапор» навіть після того, як з’їзд визнав їхню роботу незадовільною. І свою правоту доводили упродовж 11(!) годин, аж поки замучений зал таки не ви-знав свою капітуляцію.

Утім, деяку логіку президії важко було спростувати. Наприклад: «Як не ми, то хто?» З-поміж усіх прізвищ, яких штормуючий зал міг прийняти «на ура», фактично взяти до рук партійний штурвал був не проти лише Микола Катеринчук. Але його досить блідий виступ на з’їзді з наступним загадковим зникненням викликав сумнів у багатьох прихильників, у тому числі з сумської делегації.

Додаткову ясність у подальші перспективи «Нашої України» вніс Юрій Луценко, котрий виконав обіцянку прийти на з’їзд без краватки. Один з найпопулярніших лідерів майдану продемонстрував готовність очолити боротьбу за втрачену довіру виборців, але не в складі окремо взятої партії. Його рішучий намір зібрати до купи потужну «армію» зразка 2002 року викликав одну з овацій, яких вистачало під час емоційного і досить жорсткого виступу поки що міністра внутрішніх справ.

Тому теза Петра Порошенка під завісу з’їзду про тимчасовість нинішніх рішень і керівництва була сприйнята з більшим розумінням, ніж це могло очікуватися від революційно налаштованих делегатів. Як не згадати дитячого героя радянських часів Мальчіша-Кібальчіша з його «нам би тільки день простояти та ніч протриматися».

І нарешті-про особливість з’їзду, яку всі телеканали показали з явним задоволенням (на відміну від автора цих рядків!). По кількості й гучності вигуків «Ганьба!» та інших подібного змісту партійний форум міг би посперечатися з будь-яким мітингом. Але така реакція на точку зору опонентів – це вже не зовсім демократія.

Отже, як говорив колишній вождь колишньої країни, «вчитися, вчитися і ще раз вчитися!».

Григорій Єлишевич