№ 9 (52):

Розповідь із життя Косівщинця,

Актуалії

який написав заяву до сільради та про те, що утнув сільський голова

Події, які трапилися з нашим головним персонажем – Косівщинцем* розпочалися влітку цього року, та от тільки кінця-краю їх поки що не видно, проте крапку у цій справі має поставити суд.


На цьому прелюдія до розповіді закінчилася, то ж приступимо до самої розповіді.

Доки не перевірить...

Дня одинадцятого липня місяця Косівщинець, знаходячись у приміщенні Косівщинської сільської ради**, ознайомився з інформацією вивішеною на стенді*** щодо звіту Косівщинської сільської ради про кількість розглянутих нею звернень від косівщинців за перше півріччя 2006 року. Ця інформація демонструвала бездоганне виконання чинного законодавства України про звернення громадян (ст. 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян»).

Чесно кажучи, така інформація Косівщинця дуже втішила, йому приємно було усвідомлювати, що врешті-решт закони у нашій державі посадовці почали не тільки читати, але й виконувати. На цьому здавалося б можна і закінчувати розповідь про Косівщинця, який дуже зрадів з того, що навіть у селі виконуються закони, то чого він міг іще бажати. Мабуть на цьому все і закінчилось, як би не одна обставина, – наш Косівщинець, не просто Громадянин України, він українець за національністю, та ще й – «Хохол»****, а як прислів’я каже: «Хохол не повірить, доки все не перевірить». І що ви думаєте, він – цей хохол-українець – вирішив на власній практиці перевірити чи відповідає дійсності тая писанина*****.

Хоча як на мене, залишається незрозумілим, навіщо йому це було потрібно: написано, що все добре, то нехай так і буде. Навіть, якщо не все написане відповідає дійсності, то нащо ламати ілюзію, якщо вона така гарна?

Що було далі

Того ж таки дня, Косівщинець написав до Косівщинської сільської ради вже власну заяву та віддав її діловоду сільради, який прийняв її, ознайомився з нею та зареєстрував у книзі вхідної кореспонденції, про що і зробив відмітку на другому примірнику Косівщинця, який той забрав одразу з собою. На цю заяву Косівщинська сільрада мала надати йому письмову відповідь протягом місяця з дня отримання нею цієї заяви (ст 19 та ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»). Проте цього так і не сталося ні через місяць, ані через два. Подана Косівщинцем заява виявилась справжнім випробуванням для сільради, оскільки і по сьогоднішній день остання не надала йому письмової відповіді на неї. Це все при тому, що Косівщинець декілька разів приходив до Косівщинської сільської ради, щоб поцікавитися як відбувається розгляд його заяви, коли відповідь буде готова, щоб він міг прийти та сам особисто забрати відповідь на той випадок, якщо у сільради не буде ані коштів, ані можливостей направити Косівщинцю письмову відповідь поштою чи у будь-який інший прийнятний для неї спосіб.

Отже, другий місяць поспіль ходив Косівщинець до сільради, щоб отримати відповідь на свою заяву і врешті-решт сталося диво, через два місяці і сім днів Косівщинська сільська рада спромоглась підготувати відповідь на його заяву.

Здавалося, нарешті справа добіжить свого логічного завершення. Проте митарства Косівщинця на цьому не закінчилися, бо, як виявилось, відповідь у Косівщинській сільській раді не просто отримати. Порушивши строки надання письмової відповіді на заяву Косівщинця на півтора місяці Косівщинський сільський голова****** на цьому не зупинився (бо ж для невігластва межі не встановлені) та й пішов ще далі…

Відповідь за гроші

Так ось, за те, що Косівщинський сільський голова надасть письмову відповідь Косівщинцю на його заяву, останній має сплатити за це певну суму грошей, (одразу зазначу, що це незначна сума), проте у такий спосіб (шляхом конкретної дії – вимоги сплати грошей), Косівщинський сільський голова порушив ст 21 Закону України «Про звернення громадян», у якій зазначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плату. Порядок же розгляду заяв громадян визначено ст.15 Закону України «Про звернення громадян», яка передбачає, що органи місцевого самоврядування та її посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв, зобов’язані прийняти рішення по ним (заявам) і повідомити громадян про наслідки розгляду заяв, при цьому прийняте рішення доводиться до відома громадян у письмовій формі.

До суду за роз’ясненням

Як ми щойно з’ясували, вимоги щодо сплати коштів за розгляд порушених у заяві питань чи за безпосереднє надання громадянину відповіді на його заяву Закон України «Про звернення громадян» не містить. То ж, як особисто для мене, так і для самого Косівщинця залишається загадкою, виходячи з чого Косівщинський сільський голова вимагає сплати коштів за надання відповіді на заяву. Для з’ясування цього питання Косівщинець звернувся до суду, який як мною було сказано на початку цієї розповіді, має поставити у цій справі крапку.

post scriptum

Вже відбувся попередній розгляд справи, було призначено день та час розгляду справи по суті, але до суду не з’явився жоден із відповідачів: ані представник Косівщинської сільської ради, ані Косівщинський сільський голова. Про причини неявки представника Косівщинської сільради взагалі немає жодних відомостей, а от Косівщинському сільському голові з’явитися на розгляд справи по суті завадили невідкладні справи. Хочеться сподіватися, що справи у Косівщинського сільського голови були дійсно невідкладні...
Розповідь про Косівщинця матиме своє продовження 27 листопада 2006 року, за умови, що цього разу шановним відповідачам ніщо не завадить з’явитись до суду задля з’ясування істини.

Artur Fedorchenkо

*Косівщинець – мешканець (житель) с. Косівщини Сумського р-ну Сумської обл.
**Косівщинська сільська рада – колегіальний виборчий орган у складі 20 (двадцяти) депутатів.
***Стенд – дошка оголошень, на якій Косівщинська сільська рада розміщує інформацію про свою діяльність.
**** «Хохол» – українець з національною специфікою.
*****Писанина – звіт Косівщинської сільської ради про кількість розглянутих нею звернень від косівщинців за перше півріччя 2006 року.
******Косівщинський сільський голова – прізвище оголошувати поки не будемо.